публіка

ПУБЛІ́КА, и, діал.

1. ж. Ганьба, сором.

[Дрейсігер:] У мене тут гості, а сі пройдисвіти сміють... лають мою жінку .. Коли б се так мусило бути у впорядкованій громаді, щоб такі бездоганні люди, як я і моя родина, мали терпіти таку публіку... то я... то я тоді мусив би пожалувати, що досі був іншої думки про звичайність і право (Леся Українка);

[Катря:] Ні, ні! Як таке їй і сказати! Вона б швидше на себе руки зняла, ніж пішла б на публіку!;

– Жінка до мене: “Ти сякий, ти такий, .. ти лайдаку, ти пияку”, ну – паплюжить. Публіка на все село (Л. Мартович);

– Не ганьби, – каже [чоловік], – мою сиву голову, жінко... Що люди скажуть, подумай! Та ж то публіка на всю околицю... (П. Козланюк).

2. ч. і ж. Особа поганої поведінки.

– Я казала, що Семен чоловік, А Семен публіка, ще й негіда [негідник] на весь світ! (П. Чубинський).

◇ Виставля́ти / ви́ставити на пу́бліку див. виставля́ти;

На публі́ку сі́сти див. сіда́ти;

(1) Роби́ти публі́ку (д) див. виставля́ти.

ПУ́БЛІКА, и, ж., збірн.

1. Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі.

Просто суддів трохи далі посіла публіка: кілька панночок і паній, двоє-троє паничів, якийсь пан з газети, кілька міщан... (Б. Грінченко);

Публіка по щирості захопилась і гучно реготала, відповідаючи щоразу щедрими оплесками. Дехто схвильовано й розчулившись повставав з рядів (М. Івченко);

Повний-повнісенький публіки театр ім. Франка. Коло театру теж чималий натовп (Б. Антоненко-Давидович);

Закінчився перший відділ концерту. Минув антракт. Публіка .. спішила зайняти місця (С. Олійник);

[Флюгель:] Ми запрошуємо шановну публіку відвідати наш ресторан завтра (В. Собко);

// Певні кола глядачів, читачів і т. ін.

– Де є та публіка, що могла б читати і відчути мої поезії? (І. Франко);

Шевченко вважав, що театр повинен бути громадською кафедрою, учителем публіки (з наук. літ.).

2. розм. Люди, народ, товариство.

От перед нею неначе майнули якісь вулиці з розкішними палацами. На їх снує багато публіки, убраної, веселої (І. Нечуй-Левицький);

Приїжджих мало, багата публіка боїться війни (М. Коцюбинський);

Але сумирний тепер Казятин. Публіка, ще за старою звичкою, тиснетьсяй поспішає коло виходу на перон, але власне, спішити нема чого. В поїздібагато вільних місць, і зупинка тут аж 20 хвилин (Б. Антоненко-Давидович);

По-святковому вбрана публіка поволі заповнювала бульвар (О. Донченко);

// жарт., зневажл. Непевні, підозрілі люди.

– З ними [босячнею] треба бути насторожі... То така публіка, що на ходу підметки рве... (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. публіка — Поблі́ка, публіка: Публіка: Публі́ка: — в розумінні: сором, ганьба [XII] — ганьба перед громадою [VIII] — ганьба, сором, осуд [2,X] — гидоті́ [16] — прилюдна ганьба [33] — прилюдна ганьба, скандал [24] — публічна ганьба, скандал [23] — сором [5... Словник з творів Івана Франка
  2. публіка — пу́бліка іменник жіночого роду глядачі, натовп публі́ка 1 іменник жіночого роду сором, ганьба діал. публі́ка 2 іменник чоловічого або жіночого роду, істота особа поганої поведінки діал. Орфографічний словник української мови
  3. пУбліка — (в залі) авдиторія, глядачі, глядацтво, слухачі, слухацтво, відвідувачі; ЖМ. люди, народ, (багата) товариство; (така) сорт людей; П. громадськість. Словник синонімів Караванського
  4. публІка — Сором, ганьба; (- жінку) повія; (- чоловіка) розпусник. Словник синонімів Караванського
  5. публіка — (від лат. publicus — суспільний) соціально-психологічна спільність споживачів різних видів культури та предметів мистецтва, по-в'язаних між собою та художниками багатоманітними відношеннями з приводу мистецтва та через нього... Словник іншомовних соціокультурних термінів
  6. публіка — I публ`іка-и, діал. 1》 ж. Ганьба, сором. 2》 ч. і ж. Особа поганої поведінки. II п`убліка-и, ж., збірн. 1》 Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі. || Певні кола глядачів, читачів і т. ін. 2》 розм. Люди, народ, товариство. || жарт., зневажл. Непевні, підозрілі люди. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. публіка — Люди, громада, суспільство, спільнота, збірнота Словник чужослів Павло Штепа
  8. публіка — публіка 1. ганебна подія; скандал (ср) ◊ роби́ти з се́бе публіку виставляти себе на посміховище (ср, ст) ◊ роби́ти публіку неславити, виносити приватні справи на загал (ср, ст) 2. жінка легкої поведінки; повія (ср, ст)|| = вінклювка Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. публіка — пу́бліка (від лат. publicus – всенародний, громадський) група людей, що зібралася де-небудь (глядачі, слухачі). Словник іншомовних слів Мельничука
  10. публіка — виставля́ти / ви́ставити на пу́бліку перед ким. Ганьбити, соромити кого-небудь. — Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед цілою громадою виставляли на публіку? (І. Франко). роби́ти пу́бліку з кого, діал. На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить (І. Франко). Фразеологічний словник української мови
  11. публіка — ЛЮ́ДИ мн. з означ. (певна кількість осіб, які мають що-небудь спільне у поведінці, зовнішньому вигляді), НАРО́Д, ЛЮД розм., МИР розм., ПУ́БЛІКА розм., НАРО́ДЕЦЬ зневажл., ЛЮДЦІ́ мн. зневажл., МИРЯ́НИ заст. Летять (слова) здалека — відтіля.. Словник синонімів української мови
  12. публіка — Публі́ка, -ки пу́бліка, -ки, -ці (люди) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. публіка — Публіка, -ки ж. 1) Стыдъ, позоръ. Гол. II. 471. Ой сміх і публіка: била жінка чоловіка. н. п. 2) Позорный столбъ. Желехъ. на публіку сісти. Стать къ позорному столбу. Бо я піду серед села на публіку сісти. Гол. 3) Мужчина или женщина дурного поведенія. Словник української мови Грінченка