публіка

ЛЮ́ДИ мн. з означ. (певна кількість осіб, які мають що-небудь спільне у поведінці, зовнішньому вигляді), НАРО́Д, ЛЮД розм., МИР розм., ПУ́БЛІКА розм., НАРО́ДЕЦЬ зневажл., ЛЮДЦІ́ мн. зневажл., МИРЯ́НИ заст. Летять (слова) здалека — відтіля.., Де путь безправна та бездольна Для чорних стелеться людей (М. Рильський); — Яванці — красивий народ, декого з них наче зроблено з золота, тіло так і сяє розкішними золотими фарбами (Ю. Яновський); Здавалося, що він бачив увесь селянський люд України (О. Полторацький); (Хведоска:) Яка тіснота в церкві: миру, миру, мов бджіл у вулику (М. Кропивницький); По-святковому вбрана публіка поволі заповнювала бульвар (О. Донченко); Зайде в магазин, скромно стане в кутку із своєю папкою і.. придивляється, як відважують. А там же народець! Рильце не в одного в пушку, вони між собою одразу шу-шу-шу: "Контролер! Дружинник!" (О. Гончар); Вона (Леся Українка) послала в закордонну пресу листа до паризьких інтелігентів, щоб уся Європа побачила підлість і мізерію цих людців (які вітали російського ката-царя)... (Л. Смілянський); Один (лірник) сліпий, другий кривий, А третій горбатий. Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати (Т. Шевченко).

ГАНЬБА́, СО́РОМ, СТИД, БЕЗЧЕ́СТЯ, БЕЗСЛА́В'Я, НЕСЛА́ВА, НАРУ́ГА, ХУЛА́ книжн., БЕ́ШКЕТ рідше, ОСОРО́МА рідше, ПОЗО́РИЩЕ розм., СОРОМО́ТА розм., СТИДО́ВИСЬКО розм., СТИДО́ВИЩЕ розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА розм., СТРАМО́ВИСЬКО розм., СТРАМО́ВИЩЕ розм., СКАНДА́Л розм., НЕЧЕ́СТЯ заст., НЕ́ЧЕСТЬ заст., ПУБЛІ́КА діал., ОПОРО́КА діал., ОСУ́ДА діал., ОСУДО́ВИСЬКО діал., ОСУДО́ВИЩЕ діал.; СЛА́ВА (перев. зі сл. погана, лиха тощо). Жити неробою — то найбільша ганьба (О. Гончар); Сором! сором! з грецької мови — трійка (А. Кримський); (Кассандра:) Се стид і ганьба — радити таке (Леся Українка); — Ви ясновельможний князь, а я проста козачка.. Вам іграшки, а мені неслава, а мені безчестя (І. Нечуй-Левицький); Безслав'я, наче та болячка, І сон, і їжу одбира (Панас Мирний); Петро й Христя не дивилися в очі одне одному, — такий сором, така наруга їм... Перші дочкою набивалися (І. Косинка); Кому хвала — кому хула (Л. Забашта); (Війт:) Пан шандар (жандарм) нині ваш гість, самі ви його запросили.. Ну, а тепер такий бешкет йому робите (І. Франко); І муз прекрасної науки Він осоромою не вкрив (М. Рильський); (Підгайний:) Прийдеться привселюдно виявити хатній сором!.. отаке позорище! (М. Кропивницький); Ледащиця з мене кпиться, — мені соромота (П. Чубинський); — Стидовище, страмовище! Украсти (книжку) .. та й не признаватися? — почала вона нам сердито виговорювати (Панас Мирний); — Як себе не шкодуєш, то хоч мого імені не ганьби.. Не думав, що доживу до такого страму (М. Зарудний); Танець не робота: хто не вміє, то страмота (прислів'я); Павлик чоло хмурить, очей не підводить: хоч би до нього черга не дійшла, страмовисько на весь клас (К. Гордієнко); — Адже це (одруження) був би чистий скандал для пана Славка! (Л. Мартович); Ні, ніколи од мене не вчуєш, що тебе я люблю.. Срібний місяць з такого б нечестя Розколовсь на шматки (А. Кримський); (Кассандра:) Се нечесть, Поліксено, тяжкий сором на голові моїй, отеє слово (Леся Українка); І сміх, і публіка! Била жінка чоловіка (пісня); — Та про мене ж піде опорока в Лубнах поміж козаками. Не вводьте надаремно мене, удову, в славу! — почала благати князя Тодозя (І. Нечуй-Левицький);Людська осуда впала на голову Чумакам (К. Гордієнко); (Текля:) Дивлюся, аж моя хата в стінній газеті намальована! І діжу намалювали, і калюжу, і помийницю... Осудовисько на весь колгосп! (О. Левада); — То ще й від тебе лжа і осудовище? То ще і ти обманюєш мене?! (Л. Костенко); Не дві ночі карі очі Любо цілувала (Катерина), Поки слава на все село Недобрая стала (Т. Шевченко).

СО́РОМ (почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою поведінку, вчинки і т. ін.), СТИД, СОРОМО́ТА розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА підсил. розм., СТРАМО́ВИЩЕ підсил. розм., СТРАМО́ВИСЬКО підсил. розм., СРАМ заст., СРАМОТА́ заст., УСТИ́Д (ВСТИ́Д) діал., ПУБЛІКА діал., ОСОРО́МА рідше. Від сорому у неї й вуха почервоніли — не тільки щоки (Панас Мирний); Колєжанку застала за миттям барабуль.. і сільська дячиха застидалась. Витирала руки об запаску і, вся почервонівши від стиду, просила гостю до хати (Г. Хоткевич); Кужелина не прядена, ти робото моя, Як я тебе не випряду, соромото моя (коломийка); — Бач, які Адами та Єви, — кидає невдоволено Вовкодав. — В місті такого страмовиська собі не дозволили б, а тут кого їм соромитись? Людей нема (О. Гончар); Жінка до мене: "Ти сякий, ти такий, ..ти лайдаку, ти пияку", ну — паплюжить. Публіка на все село (Лесь Мартович); Шкода за минулим, річ відома, Та й теперішнє колись мине... Але хай поб'є тих осорома, Хто весну зимою проклене! (М. Рильський). — Пор. 1. збенте́ження.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. публіка — Поблі́ка, публіка: Публіка: Публі́ка: — в розумінні: сором, ганьба [XII] — ганьба перед громадою [VIII] — ганьба, сором, осуд [2,X] — гидоті́ [16] — прилюдна ганьба [33] — прилюдна ганьба, скандал [24] — публічна ганьба, скандал [23] — сором [5... Словник з творів Івана Франка
  2. публіка — пу́бліка іменник жіночого роду глядачі, натовп публі́ка 1 іменник жіночого роду сором, ганьба діал. публі́ка 2 іменник чоловічого або жіночого роду, істота особа поганої поведінки діал. Орфографічний словник української мови
  3. пУбліка — (в залі) авдиторія, глядачі, глядацтво, слухачі, слухацтво, відвідувачі; ЖМ. люди, народ, (багата) товариство; (така) сорт людей; П. громадськість. Словник синонімів Караванського
  4. публІка — Сором, ганьба; (- жінку) повія; (- чоловіка) розпусник. Словник синонімів Караванського
  5. публіка — (від лат. publicus — суспільний) соціально-психологічна спільність споживачів різних видів культури та предметів мистецтва, по-в'язаних між собою та художниками багатоманітними відношеннями з приводу мистецтва та через нього... Словник іншомовних соціокультурних термінів
  6. публіка — I публ`іка-и, діал. 1》 ж. Ганьба, сором. 2》 ч. і ж. Особа поганої поведінки. II п`убліка-и, ж., збірн. 1》 Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі. || Певні кола глядачів, читачів і т. ін. 2》 розм. Люди, народ, товариство. || жарт., зневажл. Непевні, підозрілі люди. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. публіка — Люди, громада, суспільство, спільнота, збірнота Словник чужослів Павло Штепа
  8. публіка — ПУБЛІ́КА, и, діал. 1. ж. Ганьба, сором. [Дрейсігер:] У мене тут гості, а сі пройдисвіти сміють... лають мою жінку .. Коли б се так мусило бути у впорядкованій громаді, щоб такі бездоганні люди, як я і моя родина, мали терпіти таку публіку... то я... Словник української мови у 20 томах
  9. публіка — публіка 1. ганебна подія; скандал (ср) ◊ роби́ти з се́бе публіку виставляти себе на посміховище (ср, ст) ◊ роби́ти публіку неславити, виносити приватні справи на загал (ср, ст) 2. жінка легкої поведінки; повія (ср, ст)|| = вінклювка Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. публіка — пу́бліка (від лат. publicus – всенародний, громадський) група людей, що зібралася де-небудь (глядачі, слухачі). Словник іншомовних слів Мельничука
  11. публіка — виставля́ти / ви́ставити на пу́бліку перед ким. Ганьбити, соромити кого-небудь. — Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед цілою громадою виставляли на публіку? (І. Франко). роби́ти пу́бліку з кого, діал. На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить (І. Франко). Фразеологічний словник української мови
  12. публіка — Публі́ка, -ки пу́бліка, -ки, -ці (люди) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. публіка — Публіка, -ки ж. 1) Стыдъ, позоръ. Гол. II. 471. Ой сміх і публіка: била жінка чоловіка. н. п. 2) Позорный столбъ. Желехъ. на публіку сісти. Стать къ позорному столбу. Бо я піду серед села на публіку сісти. Гол. 3) Мужчина или женщина дурного поведенія. Словник української мови Грінченка