пугало

ПУ́ГАЛО, а, с., розм.

Те саме, що опу́дало.

Вона не схожа була на людину, а на пугало, що ставлять добрі хазяйки на своїх городах од горобців (Панас Мирний);

* У порівн. [Дранко:] А ви чого там маячите, як пугало? [Кукса:] Та сказали діти, що десь пожежа! (М. Кропивницький);

// перен. Той (те), хто (що) лякає кого-небудь, викликає страх.

– Хотять [хочуть] моєї одставки [арештанти]. Я б пішов, я б охоче пішов, бо, сказати правду, надоїло мені бути пугалом якимсь для людей (Г. Хоткевич).