пук
ПУК, а, ч.
Те саме, що пучо́к 1, 2.
Пук різок лежав серед хати (Панас Мирний);
Пук сонячних стріл випорснув з-за крайнеба (Ю. Яновський);
Вранці, щойно Горошко прокинувся, в вічі йому вдарили відскалки сонця, що густим пуком били з води (М. Івченко);
Жовтий вогник спалахнув у грудях блідого чоловікай раптом виштовхнув цілий пук слів (В. Винниченко);
На площі Фнтернаціоналу він купив у кіоску, своїм звичаєм, пук газет і, відійшовши, завмер з несподіванки (В. Підмогильний);
* У порівн. В балці хутір визирав зеленим дахом із червоного, як величезний пук калини, вишневого садка (А. Головко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- пук — пук іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- пук — ЖМУТ, в'язка; (сіна) віхоть; (світла) промінь; ПУЧОК. Словник синонімів Караванського
- пук — див. жмут Словник синонімів Вусика
- пук — -а, ч. Те саме, що пучок 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- пук — Пака, див. пучок Словник чужослів Павло Штепа
- пук — Постріл Словник застарілих та маловживаних слів
- пук — ПУЧО́К (невелика в'язка однорідних предметів), ПУК рідше; ЖМУТ, ЖМУ́ТО́К, ЖМУ́ТИК (волосся, трави, соломи і т. ін.); ГО́РСТКА (перев. стебел); ВІ́ХОТЬ (перев. соломи, сіна). На рулі новенького велосипеда стримів пучок пшеничних колосків (О. Словник синонімів української мови
- пук — Пук, -ка м. 1) Пукъ. Пов'яже солому у пуки та й везе до міста продавати жидам. Камен. у. 2) раст. Selinum carvifolia. Шух. І. 22. Словник української мови Грінченка