пустун

ПУСТУ́Н, а́, ч.

Той, хто любить пустувати, схильний до пустощів.

– Прийде на тебе школа! – було кричить наймичка, розсердившись на пустуна-хлопця (І. Нечуй-Левицький);

В класі нависла важка тиша. В цій тишині дзизнуло перо якогось пустуна, застромлене в парту (О. Донченко);

* Образно. Так і дивляться вони [хатки] переляканими очима-віконцями на кручу, так і присіли до землі, щоб часом пустун-вітер не звіяв їх униз... (М. Коцюбинський);

* У порівн. Ледь-ледь дочекався ранку нетерпеливий пустун вітрець (Н. Королева);

* Образно. * У порівн. Стрілянина вщухла, і тільки ракети, мов пустуни, виривались з шумом угору, а потім, розчарувавшись у забавці, високо над нашими головами ліньки спускались долу і тьмяно освітлювали простори (Б. Антоненко-Давидович);

// Легковажна, нерозважлива людина.

Дружба снилась нам коротким сном своїм! Коротким: бо була аж надто романтична В химерних розумах байдужних пустунів (П. Куліш).