пуття

ПУТТЯ́, я́, с.

1. розм. Добрі наслідки чого-небудь; щасливі, сприятливі обставини для кого-, чого-небудь; користь від когось, чогось.

Та й сину мій, одинчику, Та гарне твоє життя! Та не слухав отця, неньки, Та таке в тобі пуття (П. Чубинський);

[Роман:] Ви, пане писарю, згорда дивитеся на мужика..; а коли б ви балакали з ним, як з рівнею, було б пуття (М. Кропивницький);

Боюсь людей, що проживуть як гості все життя .. Живе метелик теж, однак яке у тім пуття, Яка любов-краса, коли веселими руками Не твориш світу доброго навкруг (М. Стельмах).

2. заст. Путь, дорога.

Пливуть [троянці] – аж вітри забурчали І закрутили не шутя, Завили різно, засвистали, Нема Енеєві пуття! (І. Котляревський);

В утомі з довгого пуття .. Сюди, вандрівче [вандрівнику], ти пристань! (І. Франко).

○ (1) Без пуття́, у знач. присл.:

а) даремно, марно.

[Гнат:] Пропав зрадник! Так пропаде і Сава без пуття, без слави, так пропадуть всі зрадники свого народу!.. (І. Карпенко-Карий);

Навіщо мучусь я і скнію без пуття? (М. Рильський);

б) (рідко) безладно, не так, як звичайно, як слід, як годиться.

Під кашкетом сторч, скуйовджено і без пуття вихрилося препаскудне руде волосся (Ю. Смолич);

Завили пси, схарапудились коні. Птаство літає без пуття... (Н. Королева).

◇ Дово́дити / довести́ до пуття́ див. дово́дити;

(2) До пуття́ – добре, як слід, достеменно.

Молодиця не вміла до пуття спекти хліб та паляниці (І. Нечуй-Левицький);

– Чого з язика не зірветься, коли не вмієш до пуття говорити (М. Стельмах);

– Мені вже машини й не кортить – нехай їй абищо. А от якось не до пуття (Григір Тютюнник);

Дохо́дити / дійти́ до пуття́ див. дохо́дити;

Збива́ти (зво́дити) / зби́ти (звести́) з пуття́ див. збива́ти;

Збива́тися / зби́тися з доро́ги (з путі́, зі шля́ху, з пуття́ і т. ін.) див. збива́тися;

З кру́гу (з пуття́) спи́тися див. спива́тися;

(3) Наста́вити на пуття́ (д) див. наставля́ти²; Привести́ / приво́дити до ла́ду́ (до поря́дку, до пуття́ і т. ін.) див. приво́дити.