пігнати
ПІГНА́ТИ, пожену́, пожене́ш, док., діал.
1. кого, що. Погнати.
– Чому вони його до школи не давали? – подумав собі Гриць і пігнав гуси на толоку (І. Франко);
Один присяжний лишився при худобі, а другий пігнав Петра наперед себе (Л. Мартович);
// Загнати.
На те працював [Івоніка] ціле своє життя, гріб, згортав кожду грудочку землі, на те, щоб відтак один другого пігнав у ту землю (О. Кобилянська).
2. Погнатися.
Демко не сказав нічого, але схилився і, мов лис, пігнав межею за Петріями (І. Франко);
Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби .. Заздрів то збиточний вітер, пігнав за ними легким посвистом (Н. Кобринська);
// Швидко піти або побігти.
Все [військо] гуртом пігнало до керниці (О. Кобилянська);
Довго Яким решетився, кричав, аж охрип. Замітив укінці, що ніхто його не слухає, пігнав додому (С. Ковалів).
Значення в інших словниках
- пігнати — пігна́ти дієслово доконаного виду погнати; погнатися діал. Орфографічний словник української мови
- пігнати — пожену, поженеш, док., діал. 1》 перех. Погнати. || Загнати. 2》 неперех. Погнатися. || Швидко піти або побігти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пігнати — пігна́ти побігти (ст): І мої хпопаки десь пігнали, хто знає куди (Лисяк) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- пігнати — ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- пігнати — ПІГНА́ТИ, пожену́, пожене́ш, док., діал. 1. перех. Погнати. — Чому вони його до школи не давали? — подумав собі Гриць і пігнав гуси на толоку (Фр., II, 1950, 61); Один присяжний лишився при худобі, а другий пігнав Петра наперед себе (Март., Тв. Словник української мови в 11 томах
- пігнати — Пігнати гл. = погнати. Полон забрали, далі пігнали. Чуб. III. 274. Словник української мови Грінченка