1. Словник української мови в 11 томах

пігнати

ПІГНА́ТИ, пожену́, пожене́ш, док., діал.

1. перех. Погнати.

— Чому вони його до школи не давали? — подумав собі Гриць і пігнав гуси на толоку (Фр., II, 1950, 61);

Один присяжний лишився при худобі, а другий пігнав Петра наперед себе (Март., Тв., 1954, 177);

// Загнати.

На те працював [Івоніка] ціле своє життя, гріб, згортав кожду грудочку землі, на те, щоб відтак один другого пігнав у ту землю (Коб., II, 1956, 200).

2. неперех. Погнатися.

Демко не сказав нічого, але схилився і, мов лис, пігнав межею за Петріями (Фр., V, 1951, 45);

Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби.. Заздрів то збиточний вітер, пігнав за ними легким посвистом і розбивав на кусні чорні боввани (Кобр., Вибр., 1954, 164);

// Швидко піти або побігти.

Все [військо] гуртом пігнало до керниці (Коб., II, 1956, 150);

Довго Яким решетився, кричав, аж охрип. Замітив укінці, що ніхто його не слухає, пігнав додому (Ков., Тв., 1958, 77).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пігнати — пігна́ти дієслово доконаного виду погнати; погнатися діал. Орфографічний словник української мови
  2. пігнати — пожену, поженеш, док., діал. 1》 перех. Погнати. || Загнати. 2》 неперех. Погнатися. || Швидко піти або побігти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. пігнати — ПІГНА́ТИ, пожену́, пожене́ш, док., діал. 1. кого, що. Погнати. – Чому вони його до школи не давали? – подумав собі Гриць і пігнав гуси на толоку (І. Франко); Один присяжний лишився при худобі, а другий пігнав Петра наперед себе (Л. Мартович); // Загнати. Словник української мови у 20 томах
  4. пігнати — пігна́ти побігти (ст): І мої хпопаки десь пігнали, хто знає куди (Лисяк) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. пігнати — ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. пігнати — Пігнати гл. = погнати. Полон забрали, далі пігнали. Чуб. III. 274. Словник української мови Грінченка