підгукувати
ПІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
Вигуками підтримувати кого-небудь, виявляючи солідарність з кимось.
Попадя, почувши нелад, перша замовкла, за нею Проценко, один Довбня, наче змовився спершу, одно підгукував попові (Панас Мирний);
– Ми протестуємо! – гукала якнайголосніше прокурорша Аня. – Протестуємо! – підгукувала їй поліцмейстрова одиначка Соня (Я. Качура);
// Гукати кого-небудь, підкликаючи до себе.
– А давай ось Мишка спитаємо, – посміхається Горпищенко і підгукує Демидового козарлюгу, що неподалік воює з гусаком (О. Гончар).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- підгукувати — підгу́кувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- підгукувати — -ую, -уєш, недок., розм. Вигуками підтримуватіи кого-небудь, виявляючи солідарність з кимось. || Гукати кого-небудь, підкликаючи до себе. Великий тлумачний словник сучасної мови
- підгукувати — ПІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Вигуками підтримувати кого-небудь, виявляючи солідарність з кимось. Попадя, почувши нелад, перша замовкла, за нею Проценко, один Довбня, наче змовився спершу, одно підгукував попові (Мирний, III, 1954, 211)... Словник української мови в 11 томах
- підгукувати — Підгукувати, -кую, -єш гл. Покрикивать въ добавленіе къ крику, пѣнію и пр. Хлопці підгукували, приказували й приспівували. Левиц. І. 16. Колісник підгукував... кумі. Мир. Пов. II. 69. Словник української мови Грінченка