1. Словник української мови в 11 томах

підгукувати

ПІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Вигуками підтримувати кого-небудь, виявляючи солідарність з кимось.

Попадя, почувши нелад, перша замовкла, за нею Проценко, один Довбня, наче змовився спершу, одно підгукував попові (Мирний, III, 1954, 211);

— Ми протестуємо! — гукала якнайголосніше прокурорша Аня. — Протестуємо! — підгукувала їй поліцмейстрова одиначка Соня (Кач., II, 1958, 37);

// Гукати кого-небудь, підкликаючи до себе.

— А давай ось Мишка спитаємо, — посміхається Горпищенко і підгукує Демидового козарлюгу, що неподалік воює з гусаком (Гончар, Тронка, 1963, 57).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. підгукувати — підгу́кувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. підгукувати — -ую, -уєш, недок., розм. Вигуками підтримуватіи кого-небудь, виявляючи солідарність з кимось. || Гукати кого-небудь, підкликаючи до себе. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. підгукувати — ПІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Вигуками підтримувати кого-небудь, виявляючи солідарність з кимось. Попадя, почувши нелад, перша замовкла, за нею Проценко, один Довбня, наче змовився спершу, одно підгукував попові (Панас Мирний); – Ми протестуємо!... Словник української мови у 20 томах
  4. підгукувати — Підгукувати, -кую, -єш гл. Покрикивать въ добавленіе къ крику, пѣнію и пр. Хлопці підгукували, приказували й приспівували. Левиц. І. 16. Колісник підгукував... кумі. Мир. Пов. II. 69. Словник української мови Грінченка