підкидати

ПІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПІДКИ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКИ́НУТИ, ну, неш, док., кого, що.

1. Різко кидати вгору або піднімати.

– Я запалю вночі на березі багаття і як буду підкидать вгору головешки, тоді вертайся (І. Нечуй-Левицький);

Високо підкидаючи сокиру, він почав зрубувати кінець промоклої колоди (С. Голованівський);

Павло Бондар зійшов з пароплава, підкинув клунок на плече і рівною ходою попрямував до Тернівки (С. Журахович);

Його [Захара] підхопили з десяток рук, сильно підкинули вгору один, другий, третій раз. Потім посадовили на верстаті (Іван Ле);

// Робити різкий рух вгору (рукою, головою, частиною тулуба і т. ін.).

– От тут недалечко пивничка .. Труночок там такий, що тільки ковтай та бровами підкидай... (Марко Вовчок);

Гаряче серпневе сонце дошкулило, видно, тонкошкіру свиню; підкидаючи вгору писка, вона чмихала й бігла до річки, як божевільна (Г. Косинка);

На вигоні площі, підгукуючи, підкидаючи ліктями, хлопчики силкуються удать із себе .. буланих (В. Винниченко);

Від часу до часу підкидував [кінь] .. голівкою вгору; був, очевидно, ще молодий і мало запряганий (О. Кобилянська);

Дівчина підкинула вгору брови і виразно зиркнула на Рідкодуба (І. Кириленко);

Він вправно козирнув, молодцювато підкинув до кашкета пальці і відрапортував (Ю. Бедзик);

// перев. безос., розм. Сильно трусити (при їзді по нерівній дорозі, від лихоманки, сміху і т. ін.).

Віз торохтить по камінні та підкидає на ямках – аж не всидиш (Б. Грінченко);

Сміх – дуже благородне діло. Сміх і втішає, сміх і дошкуляє. Лиховісних сатиричне слово просто кидає в лихоманку. Пропасниця їх б'є, хапає й підкидає (О. Ковінька);

// безос.

Тепер уже він не затих, як уперше, тіло його витягло, вирівняло і .. підкинуло вгору (Панас Мирний);

Літак наш раптом м'яко підкинуло вгору, а потім зразу вниз опустило (П. Тичина).

2. Кидати, закидати під що-небудь.

– Кажу [Галі]: покинь – не слухає... дай хоч води – а вона почала лаятись. Так я вирвав віник з рук та й підкинув під піл. А вона ото у сльози, – виправлявся Василь (Панас Мирний).

3. що, чого, рідко без дод. Класти, кидати, звичайно додаючи до чого-небудь.

Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком, і жолудів підкидали задля смаку (Панас Мирний);

Малеча – багато дітей – звідкілясь паліччя, трісочки таскали, підкидали в огнище й цвірінчали – ну ті ж гороб'ята... (А. Головко);

Волам підкинули пахуче сіно... (О. Кобилянська);

Гнат Яворський помітив, що в пічці прогоріло дерево, і підкинув нових чурбаків (С. Чорнобривець);

// безос., чим.

Люди надіялись та молились, щоб хоч трохи підкинуло снігом, притрусило дорогу (Панас Мирний);

// розм. Посилати, включати і т. ін. додаткові сили, нових людей.

В бій були введені всі піхотні батальйони. Вони блокували зліва кілька живих ще дотів. Противник теж підкинув значні сили піхоти і виводив її раз по раз з окопів у контратаки, щоб звільнити замкнені в дотах гарнізони (О. Гончар);

// розм. Привозити, приносити швидко або ще трохи, додатково.

Просимо підкинути боєприпасів на умовлене місце з огляду на заплановані з нашого [партизанів] боку нові бойові дії (Ю. Яновський);

// у сполуч. зі сл. слово, жарт і т. ін., також без дод., розм. Казати що-небудь, звичайно додаючи до сказаного кимсь.

Вони писали всі гуртом: Оксентій питав, а йому хтось відповідав, інший підкидав від себе слівце, ще інший додавав своє для ясності (Ю. Смолич);

Хто не стріне в театрі, Той руку потисне, той жарт підкида: – Здорово, Олексо! Привіт, “імператор”! Сидіть в такій ложі Біді не біда! (С. Олійник);

– Та не фудулися вже дуже, як вернеш капралом! – підкинув давнішим веселим тоном Петро (О. Кобилянська);

Кесар знову був говірким, дотепним Кесарем, який умів підкинути слово то з казки, то з вірша, то з повісті якої, то з роману, а то і з уложення всіх законів (Ю. Збанацький);

// У картковій грі – давати для бою карту після партнера.

Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожів, якась там сварка, – то боже борони! Хіба як у підкидного грають, то хтось не ту масть підкине (Остап Вишня).

4. Потай кидати, класти, залишати де-небудь або комусь, у когось з метою нашкодити, залякати і т. ін.

Сотки разів підкидали [конкуренти] огонь у його магазини, ушкоджували його апарати (І. Франко);

Після того ще двічі записки підкидала чиясь рука. Нахвалялися бандити повісити її, якщо не буде вчити дітей по-іншому і встряватиме в політику (І. Цюпа);

В Африці живуть птахи, яких називають “вдовами”. Так само як наша зозуля, вони призвичаїлися підкидати свої яйця у гнізда інших птахів (з наук.-попул. літ.);

Він і сном і духом не знає, як воно [крадене] опинилось у його в кишені... Може хто другий підкинув (Панас Мирний);

Уранці Анатоль ще спав, як йому підкинули листа (Я. Качура);

// безос.

– Правда, – каже [голова], – випустіть людей з холодної, вони не винуваті: може, і справді, що їм підкинуто (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Навмисно залишити десь, у когось, відмовляючись від материнства (про немовля).

Так от .. чия жінка немовля своє підкинула тобі (О. Довженко).

5. розм. Те саме, що підво́зити 1.

Механік з автоколони попросив Володю, щоб той підкинув його своїм моторолером на Кловський спуск [узвіз] (П. Загребельний).

◇ (1) Підкида́ти (підсипа́ти) / підки́нути (підси́пати) жа́ру:

а) викликати, посилювати запал у кого-небудь, спонукати когось до інтенсивнішої дії.

Коли скрипка починала підсипати жару й лоскотати танцюристці жили, молодиця не витримувала .. і кидалась в танець (М. Коцюбинський);

Кривий мій дибає Пегас. А як підкинуть жару, Сюди-туди сіпне – і враз Підскочить аж під хмару! (Переклад М. Лукаша і В. Мисика);

б) говорити про кого-, що-небудь з іронією, глумом, осудом і т. ін. аби ускладнювати стосунки з кимсь, сприяти посиленню неприємних емоцій.

Довгенько мовчали по тому. Іронічний Василь Сіромаха немов не хотів підкидати жару. А воно само собою склалося (В. Большак);

(2) Так і підкида́є кого, з дієсл. – кому-небудь дуже хочеться, кортить зробити щось.

Оленку так і підкидало побігти до них [дівчат], взятись за руки й самій заспівати разом з ними (В. Кучер).