підпалювати

ПІДПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., що.

1. також без дод. Підносячи вогонь до чогось, примушувати займатися, горіти; запалювати.

По алеях, у парках і скверах згрібали у величезні купи потемніле листя і підпалювали (А. Дімаров);

Іван накидав сухих галузок і підпалив (М. Коцюбинський);

Зовсім стемніло в хаті. Тільки од печі, де Христя підпалила солому, падало світло червонясте й мінливе (А. Головко);

* Образно. Сонце розтоплює скелі, а само на крайнебі задивилось в дзеркало моря і підпалило воду (М. Коцюбинський);

// також без дод. Починати топити якимось паливом піч, грубу і т. ін.; розпалювати.

– Ну, та годі, не плач, вони [корови] увечері самі прийдуть, – каже господиня, .. – краще піди та води наноси та у печі пора вже підпалювати (Панас Мирний);

Ось зараз підпалить [мати] у печі – кулешу зварить (А. Головко);

// перен., рідко. Навмисно, із злим наміром сердити, дратувати, роздражнювати.

П'ятого року по шлюбі молода Петриха стала юшитися і кидатися, як львиця [левиця]. Покмітили то дівки та й молодиці в селі і ще дужче її підпалювали (Марко Черемшина).

2. Викликати пожежу з метою помсти і т. ін.

Ніщо не спиняє їх [експлуататорів]: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби їм була од того користь (М. Коцюбинський);

Бачачи поразку, Шабанов підпалює свій будинок (О. Довженко);

Усе – кажуть – боїться, щоб його [ґазду] не підпалили (І. Франко);

[Семен:] Як пішов ти з села, .. Маруся збожеволіла й, не тямлячи себе, підпалила вашу хату, а сама десь помандрувала (М. Кропивницький);

– Піду до начальства і скажу йому, що ти підпалив панські стоги! (М. Стельмах).

3. розм. Через недогляд давати чому-небудь трохи підгоряти (у 1 знач.).

Підпалити хліб;

// Пошкоджувати, псувати сильним вогнем.

Навіть за Службою Божою [преосвященний] доходив до такого роз'ярення, що кому з підвладного духовенства трикирієм бороду підпалить, кому жмут волосся вирве (з наук. літ.).