п'яніти

П'ЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

Ставати п'яним.

[Круста (п'яніючи):] Ось тепер, після самогону, можна й вина, можна й пива спробувати. Пробували і п'яніли ще дужче (А. Шиян);

// перен. Приходити у стан, схожий на сп'яніння.

Народ п'янів од запаху крові, хрипіння смерті, порохового диму (М. Коцюбинський);

Щось страшне почалося... Мов дикі звірі, що від крові п'яніють і гублять розум, кинулося коліно Левіїно на братів своїх (Г. Хоткевич);

Навесні свіжа рілля має свій чудодійний запах, від якого селянин п'яніє (М. Томчаній);

// перен. Збуджуватися, відчувати піднесеність, захоплення.

Мотря впивалася запахом квіток серед зими і п'яніла від гетьманських слів (Б. Лепкий);

Людина, як раніш, од власних сил п'яніє; Нестримна, як була у давню давнину (М. Зеров);

Я п'янів, п'янів від радості, від холодного спокою (М. Івченко);

П'яніли дівчата, на нього поглянувши, хоч він і не дивився на них (О. Ільченко);

– Видовища! Видовища! – Гримить невдоволена юрба, п'яніючи від екстазу чекання (О. Бердник).