ревище

РЕ́ВИЩЕ, а, с., розм.

1. Дуже гучний, протяжний крик тварини, тварин.

Другого дня тваринне ревище сполохало все село (Л. Юхвід);

// Несамовитий крик, ґвалт, лемент людини, людей.

Галас нагорі, на трибунах [стадіону], усе наростав і до початку змагань обернувся на справжнє ревище (В. Собко);

Білява Лорхен .. танцювала на столі поміж пляшок під п'яне ревище очманілої гестапівської компанії (Ю. Бедзик);

// перен. Дуже сильний шум, гуркіт, схожий на протяжливий крик тварин.

Із ревищем вихор на ниву наскочив (І. Манжура);

Постріли й вибухи зачастішали і злилися в несамовите ревище (С. Добровольський);

Тут листям дубовим встеляли Солдати постелі свої, Несли наше щастя, надію Крізь ревище битви і дим... (Я. Шпорта);

Говорив-говорив [Валер'ян], а потім як ухопив трубу, як підняв ревище серед ночі! (Є. Кравченко).

2. Дуже голосний плач.

[Грицько:] От тобі й приїхали в гості! Умер хто, що ти, Химо, таке ревище підняла? (Панас Мирний);

– Прийшов [управитель] і почав піддобрюватися цукерками до голодних дітей. Та я його швидко спровадила і цукерки ті за ним услід повикидала. Таке ревище з-за цього [через це] в хаті стояло, що не доведи Господи, – і Василина сама заголосила, припавши головою до плеча Марії (М. Стельмах).

3. рідко. Місце забою рогатої худоби.

[Жирондист:] Огида, жах мене проймає, розпач, вся кров моя повстала проти смерті, як у вола на ревищі (Леся Українка).