ревище

РЕ́ВИЩЕ, а, с., розм.

1. Дуже гучний, протяжливий крик тварини, тварин.

Другого дня тваринне ревище сполохало все село (Юхвід, Оля, 1959, 115);

// Несамовитий крик, гвалт, лемент людини, людей.

Галас нагорі, на трибунах [стадіону], усе наростав і до початку змагань обернувся на справжнє ревище (Собко, Стадіон, 1954, 135);

Білява Лорхен.. танцювала на столі поміж пляшок під п’яне ревище очманілої гестапівської компанії (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 62);

// перен. Дуже сильний шум, гуркіт, схожий на протяжливий крик тварин.

Із ревищем вихор на ниву наскочив (Манж., Тв., 1955, 56);

Постріли й вибухи зачастішали і злилися в несамовите ревище (Добр., Очак. розмир, 1965, 168);

Тут листям дубовим встеляли Солдати постелі свої, Несли наше щастя, надію Крізь ревище битви і дим… (Шпорта, Вибр., 1958, 330);

Говорив-говорив [Валер’ян], а потім як ухопив трубу, як підняв ревище серед ночі! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 172).

2. Дуже голосний плач.

[Грицько:] От тобі й приїхали в гості! Умер хто, що ти, Химо, таке ревище підняла? (Мирний, V, 1955, 250);

— Прийшов [управитель] і почав піддобрюватися цукерками до голодних дітей. Та я його швидко спровадила і цукерки ті за ним услід повикидала. Таке ревище з-за цього в хаті стояло, що не доведи господи, — і Василина сама заголосила, припавши головою до плеча Марії (Стельмах, І, 1962, 518).

3. рідко. Місце забою рогатої худоби.

[Жірондист:] Огиди, жах мене проймає, розпач, вся кров моя повстала проти смерті, як у вола на ревищі (Л. Укр., II, 1951, 176).