репліка

РЕ́ПЛІКА, и, ж.

1. Коротке висловлювання, зауваження одного співбесідника іншому з нагоди чого-небудь.

Франчуків ще стояв кілька секунд у вичікуючій [вичікувальній] позі. Потім злісно рвонув з лавиці всі свої причандали і вийшов пріч, хрьопнувши дверима. – І корчмареві не заплатив – почулися окремі репліки (Г. Хоткевич);

Генерали сіли поруч за столом, обмінювалися скупими репліками (Іван Ле і О. Левада);

Поспіхом, затинаючись, схлипуючи, Дем'ян розповідає. Дзевалтовський слухає й зрідка кидає короткі репліки: сволота... мерзотники... (Ю. Смолич);

// Коротке заперечення, закид, зауваження, висловлені з місця ораторові.

[Романюк:] Ми, як думаємо, так і говоримо. [Вітровий:] Не завжди. [Романюк:] На репліки не відповідаю (О. Корнійчук);

– Попав пальцем у небо! – озвавсь від порога Бондаренко. Промовець від несподіванки трохи розгубивсь... Не відповівши нічого на репліку, говорив далі, хоч уже і без тої самовпевненості (А. Головко).

2. Відповідь або заперечення, зауваження однієї дійової особи іншій у сценічному діалозі.

Там, де актор позбавлений підтексту, він лише виголошує репліки, а глядач позбавляється співрежисури – в нього немає почуття радості та вдячності за співучасть у творчості під час сприйняття фільму (О. Довженко);

Усі її ролі були чітко переписані власною рукою з довгими репліками партнерів та зо всіма авторськими й режисерськими ремарками (із журн.).

3. юр. Заперечення сторони на судовому процесі.

Заруба говорив тихо, не поспішаючи, але викладав суть справи стисло, передаючи точно всі прокуророві репліки (В. Кучер).

4. муз. Повторення музичної фрази іншим голосом чи інструментом або в іншій тональності.

Раптом з'являються сухі короткі репліки флейт і скрипок на високому регістрі (з наук. літ.).