речитатив
РЕЧИТАТИ́В, у, ч., муз.
1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування.
В опері [“Різдвяна ніч”] занадто багато речитативу (з наук. літ.);
Речитатив супроводять здебільшого довгі або короткі акорди, а часом і виразні, відповідно ритмізовані фрази та мотиви в оркестрі (з навч. літ.);
// Промовляння співучим голосом, наспівним декламуванням.
В глибині [майдану], біля мечеті, сиділи сліпі турецькі старці і тягнули речитатив легенди про Едіге, великого героя (З. Тулуб);
Починається молебень. Урочисті речитативи молитв раз у раз порушуються сухим клацанням фотографічних затворів (О. Гончар).
2. у знач. присл. речитати́вом. Наспівно, протяжно.
– Чумаче, чумаче, чого зажурився, чи воли пристали, чи з дороги збився? – речитативом ревів пан Лятошенко (М. Стельмах);
Сивоусий поляк Згурський хрипло проказував речитативом: – Сердитий вітер завива... (Н. Рибак);
В машині затишно, дуже весело од молодого, співучого голосу товариша Сави. Він декламує речитативом, наслідуючи манеру та вимову гуцулів-верховинців (Т. Масенко).
Значення в інших словниках
- речитатив — речитати́в іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- речитатив — (від італ. recitative, лат. recitare — декламувати) вид вокальної музики, наближений до звичайної мови при збереженні фіксованого музичного ладу і чіткої ритміки Словник іншомовних соціокультурних термінів
- речитатив — [реичиетатиў] -иву, м. (на) -ив'і, мн. -ивие, -ив'іў Орфоепічний словник української мови
- речитатив — -у, ч., муз. 1》 Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. || Промовляння співучим голосом, наспівним декламуванням. 2》 у знач. присл. речитативом. Наспівно, протяжно. Великий тлумачний словник сучасної мови
- речитатив — (від лат. recitare — декламувати) — декламаційна за характером вокальна мелодична лінія, яка наближується до природного мовлення і не має завершеної композиційної форми. Інтонації... Словник-довідник музичних термінів
- речитатив — речетати́в (італ. recitativo, від лат. recito – читаю вголос, оголошую) поєднання співу й декламації, наспівна декламація. Словник іншомовних слів Мельничука
- речитатив — Речитати́в, -ву, -вові; -ти́ви, -вів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- речитатив — РЕЧИТАТИ́В, у, ч., муз. 1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. В опері [«Різдвяна ніч»] занадто багато речитативу (Укр. муз. спадщ. Словник української мови в 11 томах