речитатив

речитати́в

-у, ч., муз.

1》 Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування.

|| Промовляння співучим голосом, наспівним декламуванням.

2》 у знач. присл. речитативом. Наспівно, протяжно.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

речитатив — речитати́в іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
речитатив — (від італ. recitative, лат. recitare — декламувати) вид вокальної музики, наближений до звичайної мови при збереженні фіксованого музичного ладу і чіткої ритміки Словник іншомовних соціокультурних термінів
речитатив — [реичиетатиў] -иву, м. (на) -ив'і, мн. -ивие, -ив'іў Орфоепічний словник української мови
речитатив — (від лат. recitare — декламувати) — декламаційна за характером вокальна мелодична лінія, яка наближується до природного мовлення і не має завершеної композиційної форми. Інтонації... Словник-довідник музичних термінів
речитатив — РЕЧИТАТИ́В, у, ч., муз. 1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. В опері [“Різдвяна ніч”] занадто багато речитативу (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
речитатив — речетати́в (італ. recitativo, від лат. recito – читаю вголос, оголошую) поєднання співу й декламації, наспівна декламація. Словник іншомовних слів Мельничука
речитатив — Речитати́в, -ву, -вові; -ти́ви, -вів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
речитатив — РЕЧИТАТИ́В, у, ч., муз. 1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. В опері [«Різдвяна ніч»] занадто багато речитативу (Укр. муз. спадщ. Словник української мови в 11 томах