рипучий
РИПУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який рипить, видає рип (див. рип¹).
Це чує [Христя] – скрипнули двері, щось рипучими чобітьми пройшлося сіньми і назад вертає (Панас Мирний);
Майстер, схилившись на рипучий стіл, підписував наряди (О. Донченко).
2. розм. Різкий, неприємний (про голос, звук).
Голос, бачите, в неї був рипучий, захриплий, густий, – тільки для комедійних, але ні в якому разі не для драматичних старух (Ю. Смолич);
Зарепетувала жаба в куширі, їй друга викотила з горлянки гамір рипучий і дратівливий (Є. Гуцало).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- рипучий — рипу́чий прикметник Орфографічний словник української мови
- рипучий — -а, -е. 1》 Який рипить, видає рип (див. рип I). 2》 розм. Різкий, неприємний (про голос, звук). Великий тлумачний словник сучасної мови
- рипучий — СКРИПУ́ЧИЙ (який утворює скрип; про голос — неприємний різкий), СКРИПЛИ́ВИЙ, СКРИПЛЯ́ЧИЙ розм., РИПУ́ЧИЙ. З-під коліс гарби скрипучих — Курява до небокраю (М. Рильський); Долітав скрипучий голос деркача (О. Словник синонімів української мови
- рипучий — РИПУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який рипить, видає рип ( див. рип¹). Це чує [Христя] — скрипнули двері, щось рипучими чобітьми пройшлося сіньми і назад вертає (Мирний, III, 1954, 227); Майстер, схилившись на рипучий стіл, підписував наряди (Донч., VI, 1957, 161). Словник української мови в 11 томах