риса

РИ́СА, и, ж.

1. Лінія, проведена на чому-небудь.

Вся сторінка [зошита] була покреслена товстими рисами червоного олівця (О. Донченко);

Він різко провів довгу рису під своїми розрахунками, твердий графіт олівця аж розрізав папір (В. Собко);

// Лінія, що окреслює предмет і дає уявлення про його форму; контур.

Хоч не гріло, та світило осіннє сонечко, безлисті дерева вирізувались гострими рисами на синьому небі (Леся Українка);

Здавалося, місячне проміння просвічувало крізь неї [шкіру], виразно вирізьблюючи .. риси черепа (Ю. Смолич).

2. перев. мн., звичайно у сполуч. зі сл. обличчя, зовнішність і т. ін. Сукупність частин, ліній, що утворюють зовнішній вигляд, обриси лиця.

Маленьке гарне личко без єдиної виразної риси – наче розведеним чорнилом хто помалював недбало брови, очі, смужечку рота (Г. Хоткевич);

Мати милувалася ставною постаттю сина, знаходила в ньому і свої риси (С. Чорнобривець);

Майстер психологізованого портрета, Гончар уміє в рисах зовнішності відтворити різницю характерів, різницю соціальних ліній поведінки (з наук. літ.);

// Зовнішній вираз якогось почуття, настрою і т. ін.

Над переніссям і біля уст гіркі риси страждання (В. Козаченко);

Він дивився на Орлюченка і не пізнавав його. Риси суворої мужності наклала Вітчизняна війна на його молоде добре обличчя (О. Довженко);

Він дорогою уточнює свій план, і на його обличчя лягають то сумні, то хижуваті риси (М. Стельмах).

3. Особливість, ознака, властивість кого-, чого-небудь.

Великий поет, великий письменник неодмінно втілюють у собі, в своїй творчості основні, найглибші риси народного світогляду (М. Рильський);

– Неосяжна мрія, величезна працездатність і надмірна скромність – риси великих людей (С. Чорнобривець);

// Подробиця, деталь.

Двома, трьома раптовими рисами він [В. Стефаник] малює нам надзвичайно яскраво цілу драму (Леся Українка).

○ (1) У головни́х (зага́льних) ри́сах, у знач. присл. – в основному, без подробиць, деталей.

Зараз же можна тільки систематизувати назбираний досвід, в головних рисах перевірити правильність будови (В. Еллан-Блакитний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. риса — ри́са іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. риса — (олівцем) лінія; (вдачі) жилка, струнка; мн. РИСИ, (рота) контури, обриси, лінії, р. рисунок; (занепаду) ознаки, прикмети, особливості. Словник синонімів Караванського
  3. риса — [риса] -сие, д. і м. -с'і Орфоепічний словник української мови
  4. риса — -и, ж. 1》 Лінія, проведена на чому-небудь. || Лінія, що окреслює предмет і дає уявлення про його форму; контур. 2》 перев. мн., звичайно у сполуч. зі сл. обличчя, зовнішність і т. ін. Сукупність частин, ліній, що утворюють зовнішній вигляд, обриси лиця. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. риса — ОЗНА́КА (те, що характеризує кого-, що-небудь, відрізняє від інших), ВЛАСТИ́ВІСТЬ, ОСОБЛИ́ВІСТЬ, РИ́СА, ПРИКМЕ́ТА, ВІДЗНА́КА, Я́КІСТЬ, ПОЗНА́КА, ПРИЗНА́КА розм., О́ЗНАК діал. Словник синонімів української мови
  6. риса — Ри́са, -си; ри́си, -рис Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. риса — РИ́СА, и, ж. 1. Лінія, проведена на чому-небудь. Вся сторінка [зошита] була покреслена товстими рисами червоного олівця (Донч., II, 1956, 383); Він різко провів довгу рису під своїми розрахунками, твердий графіт олівця аж розрізав папір (Собко... Словник української мови в 11 томах