розбещений

РОЗБЕ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розбе́стити.

Була це в основі добра дитина, тільки вкрай розбещена батьками (Ірина Вільде);

При кожній нагоді втовкмачувала [Шаукен] чоловікові, що дівчина розбещена, що вона ледащиця, любить тільки вбрання та пісні, не хоче і не вміє працювати (З. Тулуб);

Сам князь був звичайний, розбещений розкошами пан, що шанував тільки царя та Бога трошки (Мирослав Ірчан).

2. у знач. прикм. Морально зіпсований, з поганими, аморальними звичками.

Порати заїжджих доручив [Кабашний] розбещеній своїй коханці Насті (О. Гончар);

Розбещений .. і облудний, він засліпить дівчину своїми вишуканими словами (М. Чабанівський);

// Який виражає моральну зіпсованість.

Юрій побачив глибокі, ясно-зелені очі, вольові і покірні, суворі й розбещені (В. Собко);

// у знач. ім. розбе́щений, ного, ч.; розбе́щена, ної, ж. Морально зіпсована людина.

Не для розбещених римуєш ти, Аспазій, Та й не для хлопчиків, що тільки двічі два В них може здержати безсила голова (М. Рильський).

3. у знач. прикм. Недисциплінований, свавільний унаслідок чийогось потурання; розпущений.

Він .. намучився з будовою, бо мужики в нього були розбещені і ніяк не хотіли працювати для батюшки по-людськи (М. Стельмах);

– Розбещена чернь забула послух свій, і віра наша руська, православна від того підупадає, отче (Я. Качура);

// Яким не можна управляти, якого не можна приборкати; нестримний.

Раптом до його розбещеної пристрасті доторкнулось і інше почуття: чи то жалість до нещасної сироти, чи, може, й справді те, що в книжках називається коханням (М. Стельмах);

// Зіпсований надмірною увагою з чийогось боку; неслухняний, вередливий.

Не знали про його переконання і в домі Карташових, де він давав урок розбещеному синкові старого полковника (П. Панч);

Що Мунтяну? Його інтереси в місті, велика розбещена сім'я, три дочки, які щороку їздять за кордон, розтринькують гроші... (М. Чабанівський).