розбишака

РОЗБИША́КА, и, розм.

1. ч. Те саме, що розбі́йник 1.

– Ой, лишенько... бабусю .. Я з хутора... розбишаки були... всіх побили... порізали... (Панас Мирний);

Там скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали (П. Куліш);

[Яким:] Хоч думали розбишаки, що вбили мене, та шабля якось навскоси вдарила, тільки поранила... (Б. Грінченко);

* У порівн. – Поріже [чоловік] отут нас. Бач, який він страшний, як розбишака (Панас Мирний);

// Уживається як лайливе слово.

– Став бурмистер їх докоряти, злодіяками, розбишаками взивати (П. Куліш);

// перен. Той, хто чинить насильство над ким-небудь, пригноблює когось.

Була вона грозою для розбишак, німецьких [фашистських] загарбників, ота білявенька, чи, може, чорнява, а то й русява дівчинка (Остап Вишня);

Треба знов було йти [в ліс]. Звісно, треба... Та як? Хлопець в хаті і жінка недужа, І не вкритись ніде від отих розбишак [фашистів], І женуть на роботу, і стужа... (Л. Первомайський).

2. ч. і ж. Той, хто любить бешкетувати, пустувати.

Пригадався Артем – малим хлопцем. Отакий і ріс при батькові – завзятий, цікавий до всього, добрий та ласкавий, тільки розбишака великий. Скільки доводилось батькам вислухувати скарг на нього (А. Головко);

Поміж них [хлопців] розбишака Зінько – завжди жовторотими пташатами набито кишені в нього (К. Гордієнко);

З сумовитим усміхом простягнула волошки Марисі: – Це вам... За те, що клопочетесь моїм розбишакою... (О. Гончар);

– Ну скажи мені, що з тебе вийде, з розбишаки такої? – запитувала Ірина Михайлівна (з наук.-попул. літ.);

// перен. Той, що б'ється (про птахів).

Стріла [ворона] півня Розбишаку – Пісняра – І чкурнула, Дременула Із двора (Г. Бойко);

Горобці оглушливо цвірінчали, радіючи сонячному дню .. – Х-у-р-р-р! – І зграя сірих розбишак з цвірінчанням знялася в повітря (В. Речмедін).