розбишака

РОЗБИША́КА, и, розм.

1. ч. Те саме, що розбі́йник 1. -

Ой, лишенько… бабусю.. Я з хутора… розбишаки були… всіх побили… порізали… (Мирний, І, 1949, 412);

Там скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали (П. Куліш, Вибр., 1969, 175);

[Яким:] Хоч думали розбишаки, що вбили мене, та шабля якось навскоси вдарила, тільки поранила… (Гр., II, 1963, 542);

*У порівн. — Поріже [чоловік] отут нас. Бач, який він страшний, як розбишака (Мирний, І, 1954, 274);

// Уживається як лайливе слово.

— Став бурмистер їх докоряти, злодіяками, розбишаками взивати (П. Куліш, Вибр., 1969, 176);

// перен. Той, хто чинить насильство над ким-небудь, пригноблює когось.

Була вона грозою для розбишак, німецьких [фашистських] загарбників, ота білявенька, чи, може, чорнява, а то й русява дівчинка (Вишня, І, 1956, 326);

Треба знов було йти [в ліс]. Звісно, треба… Та як? Хлопець в хаті і жінка недужа, І не вкритись ніде від отих розбишак [фашистів], І женуть на роботу, і стужа… (Перв., II, 1958, 279).

2. ч. і ж. Той, хто любить бешкетувати, пустувати.

Пригадався Артем — малим хлопцем. Отакий і ріс при батькові — завзятий, цікавий до всього, добрий та ласкавий, тільки розбишака великий. Скільки доводилось батькам вислухувати скарг на нього (Головко, II, 1957, 507);

Поміж них [хлопців] розбишака Зінько — завжди жовторотими пташатами набито кишені в нього (Горд., II, 1959, 13);

З сумовитим усміхом простягнула волошки Марисі: — Це вам… За те, що клопочетесь моїм розбишакою… (Гончар, Бригантина, 1973, 157);

— Ну скажи мені, що з тебе вийде, з розбишаки такої? — запитувала Ірина Михайлівна (В ім’я Вітч., 1954, 7);

// перен. Той, що б’ється (про птахів).

Стріла [ворона] півня Розбишаку — Пісняра — І чкурнула, Дременула Із двора (Бойко, Ростіть.., 1959, 67);

Горобці оглушливо цвірінчали, радіючи сонячному дню.. — Х-у-р-р-р! — І зграя сірих розбишак з цвірінчанням знялася в повітря (Речм., Весн. грози, 1961, 74).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розбишака — розбиша́ка іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. розбишака — Розбійник, грабіжник, розбіяка, БАНДИТ, ХАРЦИЗ; (малий) задерій, шибеник, шибайголова, с. БЕШКЕТНИК, паливода, гайдабура. Словник синонімів Караванського
  3. розбишака — див. жорстокий; задерикуватий; непокірний; розбійник Словник синонімів Вусика
  4. розбишака — -и, розм. 1》 ч. Те саме, що розбійник 1). || Уживається як лайливе слово. || перен. Той, хто чинить насильство над ким-небудь, пригноблює когось. 2》 ч. і ж. Той, хто любить бешкетувати, пустувати. || перен. Той, що б'ється (про птахів). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розбишака — РОЗБИША́КА, и, розм. 1. ч. Те саме, що розбі́йник 1. – Ой, лишенько... бабусю .. Я з хутора... розбишаки були... всіх побили... порізали... Словник української мови у 20 томах
  6. розбишака — БЕШКЕ́ТНИК (той, хто порушує порядок, пристойність, любить зчиняти бешкети), ДЕБОШИ́Р розм. рідше, ГАЛАБУ́РДНИК діал.; ПРОБИ́ЙГОЛОВА розм., РОЗБИША́КА розм. Словник синонімів української мови
  7. розбишака — Розбиша́ка, -ки, -ці; -ша́ки, -ша́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. розбишака — Розбишака, -ки м. Разбойникъ, буянъ. Називають мене бурлакою, а мого товариша розбишакою. Чуб. Яка ж ватага розбишак! Котл. Ен. І. 16. Словник української мови Грінченка