розбурканий

РОЗБУ́РКАНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. до розбу́ркати.

Прокидались люди, розбуркані тривожним криком Прохора (А. Шиян);

У Строганівці ревком вдарив на сполох. Все село було розбуркане, підняте на ноги (О. Гончар);

Заклопотані й розбуркані гарячими розмовами, вони не забували попередити візників, щоб поспішати до міської ради (Іван Ле);

Розбуркана в сільраді думка кликала [Ольгу] на ширший простір (Я. Качура).

2. у знач. прикм. Який перебуває у стані нервового збудження, схвильованості; неспокійний, стривожений.

Перемога була блискуча, і бурса верталася, п'яна славою. І довго ще далеко за північ розбуркана молодь не вщухала і не увіходила в свої береги (С. Васильченко);

Кликали читати і в хати. Дуже-таки кликали і дуже-таки просили. Запрошували і слухали до півнів. Ото так упадали розбуркані люди біля вогневого “Заповіту” і чарівного “Сорочинського ярмарку” (С. Ковалів);

Грізна сила – розбуркані маси (В. Сосюра).

3. у знач. прикм. Якого стривожив, роздратував хто-небудь.

Її гордовитість заворушилась в душі, неначе розбуркана вовчиця в норі (І. Нечуй-Левицький);

Незабутні, славні тридцяті роки, коли кожне село нагадувало розбурканий вулик, в якому ніхто не спав (І. Цюпа).