1. Словник української мови у 20 томах

розбійник

РОЗБІ́ЙНИК, а, ч.

1. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом.

Недалеко перейшов він лісом. Аж розбійники його напали (І. Франко);

Але що це? Дзвін заліза. Тихий крок, і враз, ого! – у вікно розбійник лізе, Вова – шаблею його! (В. Сосюра);

* Образно. Рудий яструб, степовий розбійник, знявся вгору і закружляв над полем (О. Донченко);

* У порівн. Обвішаний зброєю, він стоїть попереду Дьяконова, мов який-небудь розбійник, у своєму строкатому вбранні (О. Гончар);

// перен., розм. Той, хто чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь.

– Розбійник!.. Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. – хвилювався дорогою Семен. – Піду і задушу його, як гадину!.. Але душити було нікого... Семен не застав брата дома (М. Коцюбинський);

// Уживається як лайливе слово.

– Геть, розбійнику! – захрипів Стадницький і вдарив кулаком по столу (М. Стельмах);

– Рятуйте, люди добрі! Вбивають! Вбивають! Ой, не стріляйте, розбійники! (О. Довженко).

2. розм. Той, хто любить бешкетувати, пустувати (про дітей).

Здерши з голови свій лисячий малахай, він засунув руку в одно таке гніздо і набрав яєчок під пронизливий писк пограбованих пташок, які з розпачем кружляли над маленьким розбійником (З. Тулуб).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розбійник — (той, хто грабує, убиває) розбишака, харцизник. Словник синонімів Полюги
  2. розбійник — розбі́йник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. розбійник — I бандит, бандитюга, бандюга, башибузук (іст.), галабурдник, головоріз, добичник, зарізяка, збуй (діал.), здобичник (фольк.), лотр, розбишака, розбіяка, сибіряка, харциз, харциза, харцизник, шибеник II див. ворог; задерикуватий; непокірний Словник синонімів Вусика
  4. розбійник — [роузб’ійниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. розбійник — -а, ч. 1》 Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. || перен., розм. Той, хто чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь. || Уживається як лайливе слово. 2》 розм. Той, хто любить бешкетувати, пустувати (про дітей). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. розбійник — див. бандит, пірат моск. харциза, опришник Словник чужослів Павло Штепа
  7. розбійник — БАНДИ́Т (людина, що займається бандитизмом); ГА́НГСТЕР, НАЛЬО́ТЧИК розм. (той, хто бере участь у збройних нападах на квартири і т. ін. з метою пограбування). Вантажник Григорій задумався. Словник синонімів української мови
  8. розбійник — Розбі́йник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розбійник — РОЗБІ́ЙНИК, а, ч. 1. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. Недалеко перейшов він лісом. Аж розбійники його напали (Фр., XIII, 1954, 278); Але що це? Дзвін заліза. Тихий крок, і враз, ого! — у вікно розбійник лізе, Вова — шаблею його! (Сос. Словник української мови в 11 томах
  10. розбійник — Розбійник, -ка м. Разбойникъ. Хотів у розбійника та ще й кий однять. Ном. № 4794. ум. розбійничок, розбійниче́нько. Чуб. V. 738. Словник української мови Грінченка