розвінчаний

РОЗВІ́НЧАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до розвінча́ти.

Горе тобі, розвінчаний Правдою тиране! За державу тобі плата – Озеро огняне! (М. Костомаров);

Художня література, якщо вона хотіла зрозуміти, відобразити свого сучасника, повинна була відкинути ілюзії надкласовості, позакласовості, розвінчані життям ілюзії (з публіц. літ.);

// у знач. прикм.

[Річард:] І жаль було, і заздро, що музика над стінами і над людьми панує, а мій коханий хист, моя скульптура в погорді, мов розвінчана цариця... (Леся Українка);

// розві́нчано, безос. пред.

На тому засіданні шкільної ради, коли було розвінчано Конопельського, Миколу обрали старостою (Ю. Збанацький).