розвінчаний

РОЗВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розвінча́ти.

Горе тобі, розвінчаний Правдою тиране! За державу тобі плата — Озеро огняне! (Кост., І, 1967, 107);

Художня література, якщо вона хотіла зрозуміти, відобразити свого сучасника, повинна була відкинути ілюзії надкласовості, позакласовості, розвінчані життям ілюзії (Талант.., 1958, 25);

// У знач. прикм.

[Річард:] І жаль було, і заздро, що музика над стінами і над людьми панує, а мій коханий хист, моя скульптура в погорді, мов розвінчана цариця… (Л. Укр., III, 1952, 88);

// розві́нчано, безос. присудк. сл.

На тому засіданні шкільної ради, коли було розвінчано Конопельського, Миколу обрали старостою спальні (Збан., Курил. о-ви, 1963, 177).