розгулювати

РОЗГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. тільки недок. Неквапливо походжати (перев. для відпочинку, розваги).

Весілля було пишне та бучне; молодий і молода були такі наряджені; старости у червоних шовкових рушниках розгулювали (Панас Мирний);

– А! Розгулюєте? – зустрів мене в фойє бадьорий, сивобородий з розкудланою по-біблійськи головою дідусь (П. Тичина);

// Спокійно ходити, літати, плавати, повзати (про тварин, птахів, комах).

Я випустив з рук свою чайку, вона задоволено стріпнула здоровим крилом, пішла розгулювати по горищу (Ю. Збанацький);

Натрапила [Зоя] на кошик – в нім полив'яна банька з водою, кілька окрайців хліба, на якому безпечно розгулювали мурашки (В. Земляк);

// Рухатися вільно, в будь-якому напрямку, не зустрічаючи на своєму шляху ніяких перешкод.

Захід ще не зовсім згас, було видно, як і там, на краю землі, по ще жевріючому небу розгулюють броньовики (О. Гончар);

Хотілося щось зробити! Таке, щоб не розгулювали стражники безкарно по Минківці, щоб знали, прокляті, що їм все одно прийде капут! (В. Минко);

Свіжий польовий вітер грайливо розгулював по безмежних просторах, несучи з собою живильні запахи степового зілля (С. Добровольський);

// що. Розважати себе нестримними веселощами.

Олена на ті посиденьки не ходила, щоб, не дай боже, не прописав хто Оксенові в письмі, що вона тут без нього розгулює та гайнує свою жіночу честь (Григорій Тютюнник).

2. кого, розм. Розважати кого-небудь прогулянкою, примушуючи забути щось прикре, неприємне;

// що. Гуляючи, розважаючись, розвіювати, розганяти (тугу, сон і т. ін.).

Іван з Максимом перестріли його на розі Московської і, як старого товариша, покликали розгуляти солдатську тугу за чаркою (Ю. Смолич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

розгулювати

Значення в інших словниках