роздивлятися

РОЗДИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., РОЗДИВИ́ТИСЯ, дивлю́ся, ди́вишся; мн. розди́вляться; док.

1. кого, що, на кого – що і без дод. Уважно оглядаючи, розглядаючи, ознайомлюватися з ким-, чим-небудь.

Через кілька хвилин хлопці вже сиділи в холодку під грушею та й роздивлялися на книжку з малюнками (Б. Грінченко);

Якусь хвилину вона мовчки роздивлялася Надію з голови до п'ят і щось зважувала (Яків Баш);

Вона тобі й цикаду, і ящірку сама зловить, щоб зблизька її з дітьми роздивитись (О. Гончар);

// Пильно вдивляючись, старанно розглядаючи, помічати, розрізняти, бачити кого-, що-небудь.

З-за світла замаячила перед ним лиса голова .. Яків аж на стіл зліг, роздивляючись та пізнаючи (Панас Мирний);

Давид похмурився і пильно став роздивлятися на заголовок книжки. І дивно – не прочитає заголовка (А. Головко);

Я довго-довго придивлявся... Це, може, скарб мені явивсь? І вже був трошечки злякався, А потім годі – роздививсь (Л. Глібов);

Обличчя його я не могла роздивитись, бо він був ще досить далеко (Леся Українка);

Кульжан намагалася роздивитися, де батькова юрта, але пісок запорошив їй очі (З. Тулуб).

2. Те саме, що розгляда́тися 1.

Ішов захожий тихо, нога за ногою, й роздивлявся на всі боки (Панас Мирний);

Ольга з острахом водила очима по церкві – роздивлялася (Я. Качура);

Поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо (Т. Шевченко);

Ще не знали нічого одне про одного, ще не роздивилися навіть як слід, а вже існував між ними невидимий вогняний місточок (П. Загребельний).

3. перен., рідко. Пильно приглядаючись, старанно розбираючись, оцінювати кого-, що-небудь.

Ні, краще ніколи не роздивлятись, з чого зроблено те, що нам до вподоби (М. Коцюбинський);

– На тебе, – коли роздивитися з усіх боків, нічим не вгодиш, як на мою тещу (М. Стельмах);

– Скільки треба, щоб роздивитись, що дівчина непогана (А. Головко);

Підуть [батьки] на розглядини, роздивляться, що воно за людина, чи до пари, чи роботяща, чи на здоров'я гожа (Григорій Тютюнник).