розквитатися

РОЗКВИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко РОЗКВИТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.

1. Здійснити взаємні грошові розрахунки, розплатитися один з одним.

– Ходім, зараз гроші дам. Вернулись вони в пивницю, розквиталися (Панас Мирний);

За парком .. він звелів візникові зупинитися: розквитався з ним; далі пішов пішки (І. Багряний);

Геннадій сидів, обтяжений думками: де взяти гроші, щоб розквитатися з купцем? (П. Кочура);

// чим. Заплатити за що-небудь натурою.

– Вигодуєш теличку, розквитаєшся молоком, – казала Зозулиха, аби їхня допомога не здавалася милостинею (Л. Юхвід).

2. перен., з чим. Покінчити, упоратися з якою-небудь справою.

– Коли ви вже з цією каховською болячкою розквитаєтесь? – не раз з докором звертався [Гаркуша] до штабників, маючи на увазі плацдарм (О. Гончар);

// Відмовитися, звільнитися від чого-небудь.

Може б, іще якийсь час перейшов, поки б я з тими приймами розквитався, коли б не трапився випадок: в Ілька .. у жнива хата згоріла (І. Муратов);

// Позбутися чого-небудь.

– Ожили ми трохи, з боргами розквиталися (М. Олійник).

3. перен., з ким. Відплатити, помститися за вчинене зло, за кривду, образу і т. ін.

Ти нам даси спокій чи ні? – погрозливо прошепотіла вона, озираючись навколо себе, ніби шукаючи такої речі, що допомогла б їй розквитатись із своїм гнобителем... (Олесь Досвітній);

Він не дасть йому дістатися до того берега, мусить його наздогнати у воді і розквитатися з ним за образу (А. Шиян);

Раптом Мотря схопилася за голову. – .. Як ти легко все ж таки розквитувався з нами! (Ірина Вільде).

◇ (1) Розквита́тися з життя́м – загинути, померти.

Постріл .. остаточно примусив моржа розквитатися з життям (М. Трублаїні).