розквітлий

РОЗКВІ́ТЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до розкві́тнути.

За невисоким плотом навколо розляглися сади та городи з сіро-зеленою капустою, високою пшеничкою та милими серцю, але ще не розквітлими соняшниками і рожами (З. Тулуб);

* Образно. Зоряно-сірі очі в темних пасмах вій, пелюстками маку розквітлі уста – ось що, певно, цупко принадило Остапа (Є. Кротевич).

2. у знач. прикм. Який розкрив свої бутони, розпустився.

Море купається в місячнім світлі, Дихають важко троянди розквітлі (О. Олесь);

У руці тримав [Казимир Юхимович] бузковий букет, в середині якого червоніли два розквітлих тюльпани (В. Логвиненко);

Слово, слово, – достиглий смут мій! .. ти .. довіряй добру. За розквітлу купальську папорть я пером і горбом віддарую (В. Стус);

// Який покрився, встелився квітами, буяє цвітінням.

Хатина ж у розквітлому городі, як у віночку ховається (Марко Вовчок);

Над розквітлою землею, над усім світом мерехтливо яріли достиглі світанкові зорі (В. Козаченко).

3. у знач. прикм., перен. Який досяг найкращої пори розквіту своїх фізичних і духовних сил, молодості, краси, таланту і т. ін. (про людину).

Сильні прозорі струмені впали на її тіло – велике, розквітле, пружне (В. Собко);

Розквітла господиня, що не могла одірвати очей від моря, підбігла до полковника (П. Панч);

Не так боялася Оксана Петрівна грабежів, голоду і окриків старости, як боялася розквітлої краси Наталки (С. Олійник);

// Пройнятий, сповнений радістю, щастям.

І хай сердець розквітлих чисті звуки Мелодією щастя прозвучать (Л. Забашта);

Юрієві про ці неприємності дівчина й словом не обмовилась. Їхнє розквітле чуття .. вона не хотіла засмічувати дрібницями (В. Підмогильний).

4. у знач. прикм., перен. Який, успішно розвиваючись, досяг високого ступеня піднесення, процвітання.

Україна – суверенна держава з розквітлою культурою (з газ.).