1. Словник української мови у 20 томах

розкол

РОЗКО́Л, у, ч.

1. рел., заст. У середині XVII ст. – релігійний рух проти офіційної церкви, який закінчився утворенням ряду сект.

Синхронність соціальних вибухів засвідчувала універсальність протиріч між владою й нижчими станами, що виникали у суспільствах різного типу. В той же час поглиблювався і конфесійний розкол Європи на католицькі, протестанські та православні країни (з наук. літ.);

// Відокремлення від офіційної церкви.

– Ти єретик! ти єретик! Ти сієш розколи! Усобища розвіваєш [розвиваєш], Святійшої волі – Не приймаєш!.. (Т. Шевченко).

2. перен. Дія і стан за знач. розколо́ти, розко́лювати 2 і розколо́тися, розко́люватися 2.

Найважливішою умовою успішної боротьби робітничого класу є подолання розколу в його рядах (з публіц. літ.);

Найважливіше тактичне завдання при проголошенні державного суверенітету – не допустити конфліктів, спрямованих на розкол України (з газ.);

– Ворог наших душ не спить ніколи, Ричить, мов лев, шука, кого б пожер. Мов кігті, в душу запуска розколи І силу волі палить, мов костер (І. Франко);

Офіційного розколу християнства на правослане і католицьке у час хрещення Русі ще не було (це станеться в 1054 році), але певні тенденції цього розмежування вже спостерігалися досить виразно (з наук.-попул. літ.);

Виникають розколи, кризи, злиття декількох партій в окремі блоки (із журн.).

3. спец. Довгий вузький коридор із дерев'яних щитів з розширеним входом, який споруджується для індивідуального огляду та підрахунку овець, коней.

[Оверко:] Вже пригнали овець з степу. Чабан питає, чи на розкол пускать, чи прямо в кошару заганять? [Фрік:] На розкол (М. Кропивницький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розкол — розко́л іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. розкол — [розкол і роскол] -лу, м. (на) -л'і, мн. -лие, -л'іў Орфоепічний словник української мови
  3. розкол — -у, ч. 1》 іст. У Московщині середини 17 ст. – релігійний рух проти офіційної церкви, її догматів, який закінчився утворенням ряду сект. || Відокремлення від офіційної церкви. 2》 перен. Дія і стан за знач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розкол — Розко́л, -лу, -лові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. розкол — РОЗКО́Л, у, ч. 1. рел., заст. У Росії середини XVII ст. — релігійний рух проти офіційної церкви, який закінчився утворенням ряду сект; // Відокремлення від офіційної церкви. — Ти єретик! ти єретик! Ти сієш розколи!... Словник української мови в 11 томах