1. Словник української мови в 11 томах

розкол

РОЗКО́Л, у, ч.

1. рел., заст. У Росії середини XVII ст. — релігійний рух проти офіційної церкви, який закінчився утворенням ряду сект;

// Відокремлення від офіційної церкви.

— Ти єретик! ти єретик! Ти сієш розколи! Усобища розвіваєш [розвиваєш], Святійшої волі — Не приймаєш!.. (Шевч., І, 1963, 267);

Реформи Никона спричинились до церковного розколу, тобто до відокремлення від церкви противників церковних реформ (Іст. СРСР, І, 1956, 179).

2. перен. Дія і стан за знач. розколо́ти, розко́лювати 2 і розколо́тися, розко́люватися 2.

Меншовики і есери лякали нас розколом, який ми внесемо в село організацією комітетів бідноти (Ленін, 37, 1973, 170);

Найважливішою умовою успішної боротьби робітничого класу є подолання розколу в його рядах, об’єднання зусиль всіх робітничих загонів (Ком. Укр., 11, 1966, 54);

Соціалізм назавжди покінчив з пануванням приватної власності на засоби виробництва, цим джерелом розколу суспільства на ворогуючі класи (Програма КПРС, 1961, 12);

— Ворог наших душ не спить ніколи, Ричить, мов лев, шука, кого б пожер. Мов кігті, в душу запуски розколи І силу волі палить, мов костер (Фр., XIII, 1954, 285).

3. спец. Довгий вузький коридор із дерев’яних щитів з розширеним входом, який споруджується для індивідуального огляду та підрахунку овець, коней.

[Оверко:] Вже пригнали овець з степу. Чабан питає, чи на розкол пускать, чи прямо в кошару заганять? [Фрік:] На розкол (Кроп., V, 1959, 57);

В першу частину площадки [для обприскування тварин] коні надходять із загону через розкол (Профіл. захвор.., 1955, 34).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розкол — розко́л іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. розкол — [розкол і роскол] -лу, м. (на) -л'і, мн. -лие, -л'іў Орфоепічний словник української мови
  3. розкол — -у, ч. 1》 іст. У Московщині середини 17 ст. – релігійний рух проти офіційної церкви, її догматів, який закінчився утворенням ряду сект. || Відокремлення від офіційної церкви. 2》 перен. Дія і стан за знач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розкол — РОЗКО́Л, у, ч. 1. рел., заст. У середині XVII ст. – релігійний рух проти офіційної церкви, який закінчився утворенням ряду сект. Синхронність соціальних вибухів засвідчувала універсальність протиріч між владою й нижчими станами... Словник української мови у 20 томах
  5. розкол — Розко́л, -лу, -лові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)