розколювати

РОЗКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗКОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, док., що.

1. Ударом, тиском і т. ін. розділяти що-небудь на частини, розбивати на осколки, шматки.

Двоє чоловіків з ломами плигнули на крижину й почали розколювати її на .. шматки (А. Шиян);

Сидір Макарович розколював колуном стару пиляну кладку (О. Десняк);

– Який ти мусульманин, коли в чуда не віриш? А хіба ж не було так, що Магомет прилюдно розколов місяць на дві половини? (М. Коцюбинський);

Василь здригнувся, мов старий дуб, коли вдаряє в нього грім, але не можучи розколоти міцну столітню деревину, збігає по твердій корі на землю (В. Гжицький);

* Образно. Гуменний гріб напереріз, беззвучно розколюючи веслом тонку блакить чистого неба, відображеного у воді (О. Гончар);

Випал гармати розколов степову тишу і пішов довгою луною над долиною Веприка (Н. Рибак);

// безос.

Всі були бліді. Справді, ударся дараба передом – її би розкололо надвоє (Г. Хоткевич);

// Розбивати (голову).

Я чорну голову бандита, неначе ханьку, розколов (В. Сосюра);

* Образно. Виснага вичавлює очі, розколює череп (Л. Дмитерко).

2. також кого, перен. Розділяти суспільство, колектив, організацію і т. ін. та їх членів на групи, вносячи розбіжність у думки, погляди.

Гострі суперечки розколювали громаду (Іван Ле);

[Руфін:] Чи се ж так важно, що для того варто на небезпеку наражатись? [Прісцілла:] Важно. Се може церкву розколоть надвоє (Леся Українка);

// Вносити у що-небудь внутрішній розлад, роздвоєність.

Хто може нас, могутніх, підкорити? Хто в силі дружбу нашу розколоть? (П. Тичина).