розколюватися

РОЗКО́ЛЮВАТИСЯ, юється, недок., РОЗКОЛО́ТИСЯ, ко́леться, док.

1. Від удару, тиску і т. ін. розділятися на частини, осколки, шматки.

Аж іскри сипалися навколо, а камінь не хотів розколюватись (О. Донченко);

Впав саркофаг, і земля застогнала. Десять рабів він скалічив і сам розколовся надвоє (Леся Українка);

Кавун хруснув і розколовся зигзагами на дві рівні половинки (І. Микитенко);

* Образно. Раптом небо понялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на землю (М. Коцюбинський);

Голова розколювалася від страшного болю (Н. Рибак).

2. перен. Розділятися на групи внаслідок розбіжності в думках, поглядах (про суспільство, колектив, організацію і т. ін. та їхніх членів).

Та хіба ж я можу бути з холодочком м'яти-рути? Ні тим більш сховатись десь: світ розколюється ж весь! (П. Тичина);

З того часу, як людське суспільство розкололося на класи і з'явилася держава, навколо питання про неї точиться гостра ідеологічна боротьба (з публіц. літ.);

// Набувати внутрішнього розладу, роздвоє.

Життя його роздвоїлося, розкололося надвоє (Панас Мирний);

І враз... ніби щось надвоє розкололося в ньому, і, ні з цього ні з того, захотілось йому сміятись... (Ірина Вільде).

3. тільки недок. Пас. до розко́лювати.