розпанахувати

РОЗПАНА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко. РОЗПАНА́ХАТИ, аю, аєш, док., кого, що, розм.

1. що. Різким рухом, з силою рвати що-небудь; розривати, роздирати.

[Роман:] Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли (І. Карпенко-Карий);

Василько лазив на дерево і розпанахав штани (О. Гуреїв);

* Образно. Ось шкваркнуло... вогняна стріла розпанахує небо... (Панас Мирний);

// безос.

– А це міна як бахне, так і розпанахало на мені всю гімнастьорку [гімнастерку] (П. Панч);

// Ранити, розрізаючи, розсікаючи або розриваючи чим-небудь гострим або ко́лючим.

– На ножа! розпанахай мені груди, виріж моє серце (І. Нечуй-Левицький);

– Прикажчик як оперіщив гарапником через голову, так і розпанахав спину... (В. Винниченко);

– Якось мені мати наказала врізати хліба, а я палець до кістки розпанахав (Ю. Збанацький);

// кого. Убивати чим-небудь гострим або ко́лючим.

[Зінька:] Учора кинулася на мене ряба корова і мало-мало не розпанахала мене (М. Кропивницький).

2. що. Різким рухом розчиняти, розкривати що-небудь.

Розпанахати вікно;

// безос.

Задзвеніли шаблюки, з грюком розпанахало двері... (М. Хвильовий);

// Різким рухом розстібати (перев. одяг).

Вона встала. Розпанахала на грудях жакетку (Я. Гримайло).

3. перен. Раптово порушувати (тишу, спокій).

За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням, грім розпанахує тишу (О. Довженко);

Йому боляче зробилося, що не може взяти скрипку й розпанахати передвечірній спокій вулиці (Іван Ле);

// безос.

Хвилини очікування були неймовірно довгі. Раптом гулко розпанахало тишу (О. Десняк).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me