розпанахувати

РОЗПАНА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПАНА́ХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. Різким рухом, з силою рвати на частини, шматки що-небудь; розривати, роздирати.

[Роман:] Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли (К.-Карий, І, 1960, 372);

Василько лазив на дерево і розпанахав штани (Гур., Друзі.., 1959, 93);

*Образно. Ось шкваркнуло… вогняна стріла розпанахує небо… (Мирний, І, 1949, 145);

// безос.

— А це міна як бахне, так і розпанахало на мені всю гімнастьорку (Панч, В дорозі, 1959, 142);

// Ранити, розрізаючи, розсікаючи або розриваючи чим-небудь гострим або ко́лючим.

— На ножа! розпанахай мені груди, виріж моє серце (Н.-Лев., IV, 1956, 242);

— Якось мені мати наказала врізати хліба, а я палець до кістки розпанахав (Збан., Курил. о-ви, 1963, 53);

// Убивати чим-небудь гострим або ко́лючим.

[Зінька:] Учора кинулася на мене ряба корова і мало-мало не розпанахала мене (Кроп., II, 1958, 33).

2. Різким рухом розчиняти, розкривати що-небудь на обидва боки.

Розпанахати вікно;

// Різким рухом розстібати одяг.

Вона встала. Розпанахала на грудях жакетку (Грим., Незакінч. роман, 1962, 325).

3. перен. Раптово порушувати (тишу, спокій).

За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням, грім розпанахує тишу (Довж., І, 1958, 70);

Йому боляче зробилося, що не може взяти скрипку й розпанахати передвечірній спокій вулиці (Ле, Міжгір’я, 1953, 297);

// безос.

Хвилини очікування були неймовірно довгі. Раптом гулко розпанахало тишу (Десняк, Опов.., 1951, 24).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me