розпинати

РОЗПИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., РОЗІПНУ́ТИ, РОЗП'Я́СТИ́, РОЗІП'Я́СТИ́, зіпну́, зіпне́ш, док., кого, що.

1. У давнину – карати на смерть, прибиваючи цвяхами руки й ноги до хреста.

Як розпинать його вели, Ти на розпутії [розпутті] стояла з малими дітьми (Т. Шевченко);

– Це ті, яких у топках паровозів Палили, розпинали на хрестах (П. Воронько);

[Публій (до Хуси): ] Чим ви бавите народ? Ні .. цирку, ані театру навіть! Вряди-годи когось там розіпнуть – ото і все? (Леся Українка);

* Образно. Я бачив усе. Перед моїми очима розпинали на мученицькому хресті всю Європу (П. Загребельний).

2. кого. Класти, тримаючи за руки й ноги.

Зняли з сердешного Івана мундир, вхопили два москалі за руки, розіп'яли і почали дубасить [дубасити] (О. Стороженко).

3. що, розм. Розгорнувши, розправляти, розтягати що-небудь складене, згорнуте.

Він шарпнувся, штовхнув одного помічника кулаком, а другого, що розпинав його штани, коліном у груди (І. Франко);

– А яка оце в тебе хустка? – сказала .. Марія і розіп'яла здорову хустку просто вікна (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Вечір стелеться синь-димком, Розпина голубу завісу Понад вибалком, дубняком (Я. Шпорта);

// Розправивши щось, вішати, натягати на що-небудь.

Був він [Опанас] схожий на той кожух, що на городі на дрючках розпинають, щоб горобців лякати (Грицько Григоренко);

// Розбивати, ставити, напинати (намет, шатро).

– Розіпнули [солдати] нашвидку намети (О. Гончар);

На широкій леваді розіп'яв своє латане шатро бородатий циган (С. Олійник);

// Розкривати, піднімати (вітрила).

Віталій склав весла, взяв на дні човна шмат .. брезентини, розіпнув, і та брезентина... враз стала вітрильцем! (О. Гончар);

// Широко розставляти, розводити в боки, сторони (руки, ноги, крила і т. ін.).

– Братця! – розпинав він свої непомірно великі руки й кумедно розмахував ними в себе над головою. – Наша земля буде! (А. Головко);

Видно було чорну постать, вона розп'яла руки й притулилась до вікна (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Хмари снігу .. металися серпанками сполохано на всі сторони, розпинали широко свої крила, відпирали напір дикого вихру (О. Кобилянська);

// рідко. Відкривати, роззявляти (рот).

Навіть Савка, слухаючи Петрика, широко розпинав рота в усмішку й мимоволі вибухав іноді голосним уривком, “ги-и!” (В. Винниченко);

// Широко, в різні боки розкидати, простягати (гілки, листя, крону і т. ін.).

Старий платан розп'яв могутнє віття (В. Мисик).

◇ (1) Розіпни́ (розпни́) його́ (її́)! книжн. – уживається для вираження несправедливої вимоги розправитися над невинною людиною.

Круг мене дика п'яна зграя, Запінившися від слини, Готовить хрест, реве, горлає: Розпни його! Розпни, розпни! (П. Карманський);

І знов горбатіла Голгота, Там, де всміхалися лани, Вилазив ворог на ворота, Кричав: розпни її, розпни! (М. Драй-Хмара).

РОЗПИНА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., РОЗІПНУ́ТИ, зіпну́, зіпне́ш, док., кого, що.

Розв'язувати, знімати з голови (перев. хустку).

Уляна поставила відра у куток, розіпнула шаль і струсила з неї сніг (Григорій Тютюнник);

Молодиця метнула карими очима, білу хустку розіпнула, наче жарко їй стало (В. Кучер);

// Розстібаючи, відкидати в боки поли одягу.

Їй стало гаряче, і вона розіпнула пальто (О. Кобилянська).

РОЗПИНА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., перен.

1. кого. Катувати, мучити.

Їй здавалося, що там [у чорній] її Івася уже катують-розпинають, що тілько [тільки] вона .. й чула його голос (Панас Мирний);

// Завдавати кому-небудь сильних моральних страждань, знущатися з когось.

Не повісили кати Кобзаря, але вони придумали для нього ще лютішу кару – розпинати живого (з наук. літ.);

// за що. Настирливо вимагати що-небудь від когось, завдаючи йому цим страждань.

А он розпинають Вдову за подушне, а сина кують (Т. Шевченко);

// розм., рідко. Гостро критикувати.

Передерій пританцьовував збоку, розпинаючи на всі заставки виставу (Н. Рибак).

2. кого, що. Викликати в кого-небудь стан нервового збудження.

Коцюбинський мовчав. Що він мав сказати? Та й говорити він не мав сил. Груди йому розпинало хвилювання (Ю. Смолич);

// Оволодівати ким-небудь, переповнювати, охоплювати когось (про почуття, стан, настрій, думки і т. ін.).

Та, вже ви знаєте, і злість мене бере, та й цікавість розпинає, де можна козу так заховати?! (Остап Вишня).