розтруб

РО́ЗТРУБ, а, ч.

1. Лійкоподібне розширення на кінці трубки; предмет такої форми.

Обличчя їх були звернені до чорного розтруба гучномовця (Н. Рибак);

Ще п'ять хвилин – і всі вже ясно бачили капітана, що стояв на містку, подаючи команду у блискучі мідні розтруби (Ю. Мокрієв);

Степан Романович забрав у жменю зелену шовковисту китицю і легким рухом висмикнув її з розтруба листка (І. Волошин);

Розтруб його [кінескопа] в готовому вигляді щодо конфігурації і розмірів роблять таким, щоб він відповідав розмірам відформованого екрана (з наук.-попул. літ.);

// Розширений вихідний отвір деяких духових музичних інструментів.

Кожний музичний інструмент має свій резонатор – деку коробки, дерев'яну трубку, мідний розтруб, рупор тощо (з навч. літ.);

Непорочна й цнотлива, у розтрубах сурем гойдалася тиша, на русалку у розтрубах сурем скидалась вона (Є. Гуцало);

Ріг – найпростіший і найдавніший за часом виникнення духовий .. інструмент. Широка частина рога тварини служить розтрубом (з наук. літ.).

2. Розширена частина в одязі або взутті.

Забувши про онучки, Суворов усунув босі ноги в широкі розтруби ботфортів, почепив до боку шпагу, перехопив з рук Прошки підзорну трубу і, застьобуючи на ходу мундир, вискочив з намету (С. Добровольський).

3. Широка частина чого-небудь (проходу, тунелю і т. ін.).

Брама раптом розчинилась, неначе сама, – разом з людьми, що повисли на її ґратах: “Ура!” гучним відлунком вдарило назад – з розтруба тунелю (Ю. Смолич).