розчинник
РОЗЧИ́ННИК, а, ч., хім.
Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину.
Вода є сировиною, мийним засобом, розчинником, фільтром, транспортним шляхом тощо (з наук.-попул. літ.);
Як розчинник, крім води, використовують часто спирт, ефір, скипидар (з наук.-попул. літ.);
Крім води, як розчинники використовують бензин, спирт та інші рідини (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розчинник — розчи́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- розчинник — [рожчин:иек і рошчин:иек] -ка, м. (ў) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- розчинник — -а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розчинник — РОЗЧИ́ННИК, а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину. Вода є сировиною, мийним засобом, розчинником, фільтром, транспортним шляхом тощо (Наука.., 4, 1972, 41); Як розчинник, крім води, використовують часто спирт, ефір, скипидар (Цікава хімія, 1954, 122). Словник української мови в 11 томах