1. Словник української мови в 11 томах

розчинник

РОЗЧИ́ННИК, а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину.

Вода є сировиною, мийним засобом, розчинником, фільтром, транспортним шляхом тощо (Наука.., 4, 1972, 41);

Як розчинник, крім води, використовують часто спирт, ефір, скипидар (Цікава хімія, 1954, 122).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розчинник — розчи́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. розчинник — [рожчин:иек і рошчин:иек] -ка, м. (ў) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  3. розчинник — -а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розчинник — РОЗЧИ́ННИК, а, ч., хім. Сполука або суміш, що розчиняє якусь іншу речовину. Вода є сировиною, мийним засобом, розчинником, фільтром, транспортним шляхом тощо (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах