розімлілий

РОЗІМЛІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до розімлі́ти.

Побіля рож поріс любисток, до самої землі припала холодна м'ята, наповнюючи терпкими й солодкими пахощами все подвір'я, особливо в вечірній час, коли спаде жара і розімліле за день листя, здається, стікає дивним густим настоєм (І. Цюпа);

Обід був такий ситий, що солдати вже ледве доторкнулися до гречаної каші, добре помащеної маслом, сиділи осоловілі і розімлілі від тепла, масної та смачної їжі (З. Тулуб).

2. у знач. прикм. Який розм'як, розпарився під дією тепла (про предмети).

Вони [жайворонки] ніби засівали з високості розімлілу землю своїми піснями, дрібними, як зерно, дзвінкими, як весняні струмочки (П. Панч);

Застоялись у високім бур'яні густі пахощі прив'яленого сонцем полину, розімлілої лободи, лугових трав (О. Гончар);

// Який знеміг, знесилився від душевного або фізичного перенапруження, спеки, тепла і т. ін. (про людей).

Миттю обертається [Іванко] – розімлілі хлопці коливаються в сідлах (А. Хижняк);

// розм. Який перестав бути напруженим; розслабився, розслаблений.

В солодкій дрімоті люди шукали опори своїм розімлілим тілам (І. Волошин);

// Який виражає душевну або фізичну розслабленість.

Розімлілим оком він перелічує корів, що пасуться на стернях (М. Стельмах).

3. у знач. прикм. Який розварився, упрів під дією тепла й вологи (про їжу).

Не хлібом, як після Спаса, пахли вони [дими], а розпареною картоплею, розімлілим буряком (М. Стельмах).