розімлівати

РОЗІМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Розм'якати, розпарюватися під дією тепла (про предмети).

Опівдні розпарилась, розімліла під сонцем земля (С. Чорнобривець);

Акація, розімлівши за день на сонці, під вечір густо, солодко запахла (О. Гончар);

// Знемагати, знесилюватися від душевного або фізичного перенапруження, спеки, тепла і т. ін. (про людей).

Не можна встать. Так тобі наче ввесь розімлів, розтопився, не сказати б, як віск, чи од того великого жалю, чи од щастя й надії (І. Нечуй-Левицький);

Як про тебе згадаю, – усе моє тіло, моя душа розімліє, розпалиться в солодощах... (Ганна Барвінок);

У візку тепло, розімлів Данило (А. Хижняк);

// Знемагати, знесилюватися від переїдання, надмірного споживання хмільного і т. ін.

[Воловик:] В Струка од горілки душа розімліла (Л. Первомайський);

// розм. Переставати бути напруженим; розслаблюватися.

[Лукія:] Полізу ж я швидш на піч, щоб кісточки хоч трохи розімліли, бо настоялася у волості вволю (М. Кропивницький).

2. Розварюватися, упрівати під дією тепла й вологи (про їжу).

Микола боявся, що буде [юшка] рідка, а вона вийшла густенька – не повернути ложкою. І риба геть розімліла – не розбереш, де хвіст, де голова (Ю. Збанацький).