розімлівати

РОЗІМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Розм’якати, розпарюватися під дією тепла (про предмети).

Опівдні розпарилась, розімліла під сонцем земля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 41);

Акація, розімлівши за день на сонці, під вечір густо, солодко запахла (Гончар, II, 1959, 280);

// Знемагати, знесилюватися від душевного або фізичного перенапруження, спеки, тепла і т. ін. (про людей).

Не можна встать. Так тобі наче ввесь розімлів, розтопився, не сказати б, як віск, чи од того великого жалю, чи од щастя й надії (Н.-Лев., І, 1956, 65);

Як про тебе згадаю, — усе моє тіло, моя душа розімліє, розпалиться в солодощах… (Барв., Опов.., 1902, 518);

У візку тепло, розімлів Данило (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 598);

// Знемагати, знесилюватися від переїдання, надмірного споживання спиртного і т. ін.

Розімлівши від такого обіду — лягали [Маякіни] спати, і годин зо дві, зо три в домі Маякіна чути було тільки хропіння та сонні зітхання (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 312);

[Воловик:] В Струка од горілки душа розімліла (Перв., II, 1958, 383);

// розм. Переставати бути напруженим; розслаблюватися.

[Лукія:] Полізу ж я швидш на піч, щоб кісточки хоч трохи розімліли, бо настоялася у волості вволю (Кроп., III, 1959, 16).

2. Розварюватися, упрівати під дією тепла й вологи (про їжу).

Микола боявся, що буде [юшка] рідка, а вона вийшла густенька — не повернути ложкою. І риба геть розімліла — не розбереш, де хвіст, де голова (Збан., Курил. о-ви, 1963, 57).