рудий

РУДИ́Й, а, е.

Червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь).

Зокола хата [Мотрі] обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Панас Мирний);

Вони побачили високий обеліск з рудого граніту (З. Тулуб);

Слинько мовчки простягнув до інженера склянку, наполовину наповнену рудою .. рідиною (Ю. Шовкопляс);

Спрагле полотно стікало тінню по рудій долівці (В. Стус);

// у знач. ім. руда́, до́ї, ж.

[Кум:] Людська крівця – не водиця, розливати не годиться. [Люди:] Так, так. – Руда – не вода (С. Васильченко);

// З волоссям, шерстю або шкірою такого кольору.

– Ой гоп гопака, Полюбила козака, Та рудого, та старого – Лиха доля така (Т. Шевченко);

Стоять [козаки] біля коней, держачи їх за поводдя. А бо дуже руді з кучерявими бородами, або чорні, безвусі (В. Винниченко);

І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (О. Донченко);

// З веснянками, рясним ластовинням.

Руде обличчя масно світилося (В. Кучер);

Закурив [Григорій] .. Його руде обличчя наливалося кров'ю, і творчо, по-дитячому світилися зіниці (М. Хвильовий);

// у знач. ім. руди́й, до́го, ч.; руда́, до́ї, ж.;

// руда́, до́ї, ж., розм. Лисиця.

П'ять-шість, а подекуди й більше сліпих лисенят приводить руда в березі-квітні (з наук.-попул. літ.);

// Який зробився бурим, втративши свій попередній колір.

Це було якесь руде сукно, місцями попрориване (Л. Мартович);

Вітер холодний Виє, гуде – Зносить із дерева Листя руде (П. Тичина);

Ріжем сосни руді Од того проклятого року [1986] (І. Драч).

◇ А́ні (ні) рудо́ї ми́ші див. ми́ша;

Як (мов, ні́би і т. ін.) руда́ ми́ша (миш) [зимо́ю] див. ми́ша;

(1) Як руда́ миш (д) див. ми́ша.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me