рудий

РУДИ́Й, а, е. Червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь).

Зокола хата [Мотрі] обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Мирний, І, 1949, 154);

Вони побачили високий обеліск з рудого граніту (Тулуб, В степу.., 1964, 92);

Слинько мовчки простягнув до інженера склянку, наполовину наповнену рудою.. рідиною (Шовк., Інженери, 1956, 79);

Воронцов їхав деякий час, не реагуючи на Хомині слова, безпомічно кліпаючи рудими віями до сонця (Гончар, III, 1959, 427);

// у знач. ім. руда́, до́ї, ж.: а) кров.

[Кум:] Людська крівця — не водиця, розливати не годиться. [Люди:] Так, так. — Руда — не вода (Вас., III, 1960, 423);

б) червоно-жовта фарба.

Вона малює піч синім і червоним, чорним і рудим, жовтим і зеленим (Ю. Янов., II, 1958, 184);

// З волоссям, шерстю або шкірою такого кольору.

— Ой гоп гопака, Полюбила козака, Та рудого, та старого — Лиха доля така (Шевч., І, 1951, 128);

І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (Донч., VI, 1957, 42);

// З веснянками, рясним ластовинням.

Руде обличчя масно світилося (Кучер, Зол. руки, 1948, 13);

// у знач. ім. руди́й, до́го, ч.; руда́, до́ї, ж.: а) людина з волоссям червоно-жовтого кольору або з рясним ластовинням на обличчі.

— З чорнявим постояла б, а рудому — зась (Н.-Лев., II, 1956, 272);

б) тварина з шерстю або шкірою такого кольору.

— А куди, руда? — кричить Грицько на овечку (Мирний, І, 1949, 150);

// Який зробився бурим, втративши свій попередній колір.

Це було якесь руде сукно, місцями попрориване (Март., Тв., 1954, 260);

Вітер холодний Виє, гуде — Зносить із дерева Листя руде (Тич., III, 1947, 114);

Ззаду рудим шматтям висіло рядно (Тют., Вир, 1964, 483).