рушати

РУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РУ́ШИТИ, шу, шиш, док.

1. Починати рух, пересування, переміщення.

Стали рушати й наші, що з борошном понаїжджали то з Деркачів, то з Вільшаної (Г. Квітка-Основ'яненко);

Бричка рушає, а за нею, голосячи, біжить жінка (М. Стельмах);

Коні самі рушили, але він зупинив їх (М. Томчаній);

Машина рушила, і відповіді я не почув (Я. Гримайло);

// Направлятися куди-небудь або до когось, чогось.

– Час, братця, додому рушати. – Чого додому? – обізвався Матня (Панас Мирний);

Хома, що лежав недалеко стогів, підводиться і рушає в степ (Ю. Яновський);

Орися склала білизну на возика і рушила до Ташані (Григорій Тютюнник);

Хутко рушив [Гриць] понад берегом, не оглядаючись (О. Бердник);

// перев. з інфін. Направлятися куди-небудь або до когось з якоюсь метою.

Добре .. , що ви всі троє рушаєте вчитись (Леся Українка);

– Рушай просити, Дмитрику! – загадав Гаврилко (М. Коцюбинський);

// Відправлятися звідки-небудь; виходити, виїжджати.

Рушає [Гошка] з двору (Григорій Тютюнник);

Вчитель ніяк не міг рушити з села .. Після одлиги вдарив мороз і зробилось таке, що їхати зовсім було не можна навіть підкованими кіньми (Б. Грінченко);

// Відходити (про поїзд, пароплав і т. ін.).

Від пристані рушав чорний і брудний пароплав “Зарубін” (О. Ільченко);

// Прямувати слідом за ким-, чим-небудь.

Вимучені актори .. рушають за режисером, звільнивши машини (Ю. Яновський).

2. тільки док., розм. Початися, піднятися і т. ін. (про явища природи).

Вітрець рушив – почало колесом сніг крутити (Панас Мирний);

На другий день вітер рушив. І ось уже цілий тиждень дме та й дме (А. Головко).

3. що, розм. Брати що-небудь.

Хай бідний відважиться рушити трохи хмизу, то зараз б'ють, карають, злодієм таврують (І. Муратов);

// Чіпати, займати кого-, що-небудь.

Дні минали за днями, а “доктори” все ще обдивлялися виноградники, не рушаючи Замфірового (М. Коцюбинський).

Вируша́ти (руша́ти, пуска́тися і т. ін.) / ви́рушити (ру́шити, пусти́тися і т. ін.) у путь (у доро́гу) див. вируша́ти;

Іти́ (руша́ти, виступа́ти і т. ін.) в похі́д (похо́дом) див. іти́;

(1) Не руш (ру́ште)! – уживається як наказ або прохання не чіпати, не займати кого-, що-небудь.

Івась аж кулаки зціплює .. – Не руш його, – каже Федір (Панас Мирний);

На допомогу матері прийшов хлопець .. – Що вам тут треба? Не руште мами! Кінь не ваш! (Д. Бедзик);

Швидки́м (ско́рим) ма́ршем пройти́ (діста́тися, ру́шити і т. ін.) див. прохо́дити.

◇ (2) А́ні руш:

а) неможливо примусити кого-небудь вийти зі стану нерухомості.

[Лев:] Той клятий Водяник!.. Я, наловивши риби, .. хотів на той бік передатися – а він вчепився цупко лапою за днище, та й ані руш! (Леся Українка);

– Дорогою він [пес] витинав мені різні фортелі. Коли переходив трамвайну лінію, ліг на рейки і ані руш (Переклад С. Масляка);

б) не можна примусити кого-небудь щось зробити; стояти на своєму.

Різдво із хати, а старости в хату, та нічого з того не вийшло. Затялась дівка і ані руш (М. Коцюбинський);

в) зовсім, нітрохи.

[Пан Пшестшельський:] Ну, Оришко, а як же там твій чоловік? Здоров? [Оришка:] Ніби здоров і їсти хоче, а на ноги не зведеться ані руш (І. Франко);

Жабі мовчки тримала вудку і все знизувала плечима. Врешті .. промовила: – Люсю, а чому ж у мене й досі ані руш не клює? (Олесь Досвітній);

(3) З мі́сця не ру́шити – перебувати в стані нерухомості, оціпеніння.

Очі витріщив [Кажан], з місця не рушить і так жалібно до дячка звернувся: – Що ти наробив, Нечипоре? Було б же зарання сховатись куди-небудь (М. Хвильовий);

Зру́шуватися (зру́шувати, руша́ти) / зру́шитися (зру́шити, ру́шити) з мі́сця (з ме́ртвої то́чки) див. зру́шуватися;

І ву́сом (брово́ю) не вести́ / не повести́ (рідко не ру́шити) див. вести́;

[І (на́віть)] па́льцем не кивну́ти (не ворухну́ти, не ру́шити, не поворухну́ти, не поворуши́ти і т. ін.) <�Полінува́тися на́віть па́льцем поворухну́ти> див. кивну́ти;

(4) Кро́ком руш! – уживається як команда починати йти.

[В'юн:] Загін – струнко!.. Кроком руш! (О. Корнійчук);

Лід ру́шив див. лід;

На цьо́му піти́ і т. ін. / ру́шити і т. ін. див. піти́;

(5) Не руша́ти / не ру́шити з мі́сця – залишатися на тому самому місці, не мати можливості або не бажати нікуди йти, їхати і т. ін.

Юра просуває свій довгий носик крізь штахети і півгодини не рушає з місця (Ю. Смолич);

Мотря стояла коло мисника й з місця не рушила та все дивилась у піч, де тлів жар у попелі (І. Нечуй-Левицький);

(6) Руша́ти / ру́шити з мі́сця – починати рух; починати йти, їхати і т. ін.

Жінка нащось розв'язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця (М. Коцюбинський);

Літак помалу рушив з місця і, пружно погойдуючись на товстих шинах коліс, поїхав по зеленому полю аеродрому (В. Собко).