рушення

РУ́ШЕННЯ¹, я, с., заст.

Рух (у 5, 7 знач.).

Його рушення, його хода – все було поважне (І. Нечуй-Левицький);

Нехай на Заході і Сході Затямить “раса панівна”: Такого рушення народів Історія не зна. Як маки, прапори червоні По всій землі уже цвітуть (С. Воскрекасенко).

РУ́ШЕННЯ², я, с., книжн., заст.

Те саме, що рух 7.

Селянські рушення ішли в ліси, готуючись до смертного бою (М. Стельмах).

(1) Посполи́те ру́шення – загальне ополчення шляхти Речі Посполитої в XIII–XVIII ст.

[Матушка гуменя:] А, проте, і наші вороги не дрімають. Король повелів посполите рушення збирати та вдарити на заступників віри нашої (Панас Мирний);

Турецько-татарські напади зустрічали слабий опір з боку польського і литовського урядів. Найманих військ, які в той час почали замінювати посполите рушення (шляхетське ополчення), було недосить (з наук. літ.).

РУ́ШЕ́ННЯ, я, с.

Масові заворушення, виступи; ополчення.

Це був відкритий розрив із Польщею. Щоб приборкати козаків, було оповіщене посполите рушення шляхти в усіх трьох воєводствах: Київському, Волинському й Подільському (з наук.-попул. літ.);

// перен., зневажл. Велика кількість людей, які вирішують займатися певною діяльністю; нашестя.

Тут і студенти, і селяни, і поодинокі робітники, і агрономи, і вчителі, і колишні домовласники, і просто душевно хворі. Це справжнє посполите рушення. Коли б можна було їх якось мобілізувати, вони, без сумніву, склали б армію більшу за татарську орду (Б. Антоненко-Давидович).