сагайдак

САГАЙДА́К, а́, ч.

1. Шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл.

З черепів убитих вони [скіфи] робили чаші для вина, а здерту шкіру вживали на виготовлення сагайдаків (з навч. літ.);

А от сагайдаки – і шкіряні, й дерев'яні, й металеві. Шкіряні звичайно багато гаптувалися тягненим золотом або сріблом; дерев'яні покривалися орнаментованим оксамитом або срібною бляхою; металеві звичайно робилися з благородних металів, камеризовані туркусами, альмандинами, а часом і дорожчим іще камінням (Г. Хоткевич);

До пояса [воїна] були прив'язані меч і дерев'яний сагайдак, оздоблений бронзовою бляхою (з наук.-попул. літ.);

Схопився [цар] з місця, взяв свій лук і сагайдак зо стрілами (І. Франко);

З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив попасти стрілою в чорну ворону (П. Автомонов);

* У порівн. Козак без вірності – що судно без керми, що віз без коліс, що плуг без леміша, сагайдак без стріл, фузія без пороху і куль (Б. Лепкий).

2. рідко. Те саме, що лук.

Летіла [дівчина], як стріла, пущена з туго натягнутого сагайдака (П. Панч).

3. рідко. Чохол для рушниці, музичного інструмента тощо.

– Я відв'язав від облавка і витяг із сагайдака дубельтівку (Олесь Досвітній).