самовтіха
САМОВТІ́ХА, и, ж.
1. Не приховуване почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення.
Ганебне те, коли безсила лютість душить невільника, що сам себе запродав у неволю, а мусить цілувати руку панові своєму, хоч ладен був би гризти її; ще ганебніша тупа самовтіха рабовласника, що чваниться скарбами, здобутими з чужої поневоленої праці (Леся Українка).
2. Втішання, заспокоєння самого себе.
Він сказав, що не надав ніякого значення її вчинку. То була облуда юності, самовтіха, самообман (С. Голованівський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самовтіха — самовті́ха іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- самовтіха — -и, ж. 1》 Неприховане почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення. 2》 Втішання, заспокоєння самого себе. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самовтіха — САМОВТІ́ХА, и, ж. 1. Не приховуване почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення. Ганебне те, коли безсила лютість душить невільника, що сам себе запродав у неволю, а мусить цілувати руку панові своєму, хоч ладен був би гризти її... Словник української мови в 11 томах